Четвер, 11 Серпня, 2022
Home Blog

Експрес-огляд материнської плати ASRock H110 Pro BTC+

0

Материнська плата ASRock H81 Pro BTC була справжньою легендою серед майнерів. Її любили за безвідмовність, простоту налаштування та відносно компактні розміри. Але чіпсети вісімдесятої серії давно застаріли через несумісність із сучасним обладнанням. Тому компанія оновила свій модельний ряд, додавши до нього плату H110 Pro BTC+. Розповідаємо про неї докладніше.

Ключові особливості

Почнемо з головного. Плата підтримує одночасне підключення 13 відеокарт. Це рекорд у своєму класі – жоден конкурент не пропонує такого ж щільного розташування слотів PCI-e. З них 12 – укорочені х1 з підтримкою інтерфейсу другої версії та один – повнорозмірний х16 з третьою версією протоколу. У такій конструкції є і мінус – без райзерів обійтися не вийде, навіть якщо ви знайдете достатньо однослотових графічних адаптерів. Крім того, складання доведеться вести гранично акуратно, щоб шлейфи та дроти не сплутувалися один з одним.

Друкована основа плати виготовлена ​​із склопластику (фібергласу) підвищеної щільності. Він витримує великі навантаження порівняно із звичайним текстолітом та зменшує кількість електричних перешкод. Якісна ізоляція всіх внутрішніх контурів дозволяє досягти максимальної віддачі від усіх підключених відеокарт.

У системі живлення використовуються твердотільні конденсатори, що витримують сотні тисяч циклів зарядки-розрядки. Завдяки цьому термін служби материнської плати буде не меншим, ніж у графічних адаптерів. Цифрова схема керування напругою Digi Power мінімізує рівень сплесків, шкідливих для дорогого обладнання. Восьмифазна схема живлення процесора знижує температуру польових транзисторів, збільшуючи ресурс заліза.

Традиційно для майнінгових плат, ASRock H110 Pro BTC+ оснащена кнопками живлення та перезавантаження. При встановленні у відкритому каркасі вам не доведеться вигадувати зовнішні схеми управління – все вже передбачено виробником.

Технічні характеристики

В основу материнської плати покладено бюджетний чіпсет Intel H110, сумісний із процесорами шостого та сьомого покоління. Потужність живлення мікросхеми – до 91 Вт. Теоретично це дозволяє працювати з чіпами рівня Intel Core i5, хоча в майнінгових фермах частіше використовуються доступні рішення на кшталт Celeron і Pentium. Чіпсет сумісний з інтерфейсами PCI-e 3.0 та USB 3.1 Gen1 (5 Гбіт/с). Він підтримує роботу з твердотілими накопичувачами інформації та буферною пам’яттю Optane.

Для оперативної пам’яті виділено два слоти DIMM. Кожен встановлюється за планкою DDR4-2400 ємністю до 16 ГБ. Накопичувачі інформації підключаються до чотирьох роз’ємів SATA III (6 Гбіт/с). Доступний також слот M.2 із підтримкою плат до 80 мм завдовжки. Для нього передбачені лінії SATA та PCI-e NVMe. Його можна використовувати як завантажувальний диск.

Мережевий інтерфейс підтримує технологію Wake-on-Lan (WoL). Після тимчасового вимкнення електрики ферму можна буде перезапустити дистанційно. Це зручно для тих, хто виділяє окремі комерційні приміщення під майнінг, а не тримає обладнання вдома.

На материнській платі є датчики температури, ШИМ-регулятори швидкості корпусних вентиляторів, детектори розтину та системи моніторингу напруги по кожній лінії. Панель введення-виводу складається з наступних портів:

  • двох PS/2 для клавіатури та миші;
  • одноканального DVI-D для виведення зображення;
  • чотирьох USB 2.0;
  • двох USB 3.0 (5 Гбіт/с);
  • Ethernet RJ-45 (1 Гбіт/с);
  • 3,5-міліметрових гнізд для колонок, мікрофона та лінійного входу.

Незважаючи на рекордну кількість слотів PCI-e, материнська плата вписується в межі форм-фактора ATX – 337,7 х244х56, 9 мм. Вона ідеально підходить для створення високопродуктивних ферм на малій площі.

PoMBDZc-fDGOLgu4AKWW531WDWueroOZYQUEBtchWdSEuZAbYwOAbXDELZbkFl9F_FyX_j0H2mDLlMaEOoZhQbqHi7RRvcQ5kaQKZ50fuz9qCB6Qk5XTtwQC70m6uatjsKZarQauqNoI

Де купити материнську плату для майнінгу?

Інтернет магазин CompX пропонує все необхідне обладнання для видобутку криптовалют. Його співробітники допоможуть вам з вибором графічних адаптерів, процесорів, материнських плат та блоків живлення, а також запропонують послугу професійного збирання ферми.

Рівне історичне: найстаріший храм втратив свою автентичність

0

Рівне – це місто, де проживає багато християн. Тому і не дивно, що коли в’їжджаєш в обласний центр, то на горизонті одразу ж майорять золотаві та ошатні верхівки храмів. У Рівному, до наших днів, майже у первозданному вигляді, зберігся найдавніший храм, який “бачив” і хороше, і погане, оповитий легендами, таємницями, міфами та має сакральні реліквії. Чому у майже первозданному, чому святиня втратила свою автентичність, які таємниці та цікаві факти приховує церква спробували розібратися журналісти rivne-future.com.ua.

Свято-Успенська церква – візитівка старого Рівного? 

У Рівному найдавнішою культовою спорудою є Свято-Успенська церква, унікальна аура якої формувалася століттями. Не дивно, що закохані пари хочуть взяти шлюб саме у стінах цього храму, зведеного приблизно три століття тому. Разом з тим, особлива церква потроху втрачає свою первозданну автентичність. Більше тут.

Рівне має не так багато архітектурних пам’яток, але цей храм є не лише дивом стародавньої Волинської дерев’яної архітектури, що показує для нинішнього покоління риси народного будівництва. Церква була візитівкою старого міста, місцем, куди обов’язково хотіли завітати гості Рівного. З давніх церковних книг, які дійшли до нашого часу, відомо, що святиня завжди залишалася осередком українських православних традицій. Хоча, деякий час була і греко-католицькою.

(Дорога до храму з різницею у 90 років. Верхнє фото 1930-х років, віднайдене дослідником Василем Гудзієм. Унизу – сучасне фото) 

Легенди про стародавній храм

Будівництво Свято-Успенської церкви завершилося у 1756. Того ж року її було освячено. А от рік початку будівництва та чи була у церкви попередниця чи будували з “нуля” і досі невідомо. Проте, деякі рівненські краєзнавці мають гіпотезу, що Свято-Успенську церкву звели на кам’яному фундаменті колишнього храму. Унікальна культова споруда, єдина із вцілілих у нашому місті пам’яток архітектури “виросла” 266 років тому на вулиці Омелянівській. Тоді це місце ще не входило до складу Рівного, а знаходилося у його передмісті. Вулиця вела до села Велика Омеляна. Саме тому церкву ще називали Омелянівською. Потім – Шевченківською (за сучасною назвою вулиці). Згідно письмової згадки 1798 року про святиню, вже тоді її парафія у Рівному складалася із 71 дворів з населенням у 160 чоловіків і 165 жінок. До її складу також належало село Тютьковичі з 36-ма дворами.

(Свято-Успенська церква, поч. ХХ ст. Фото з книги О. Прищепи “Вулицями Рівного”) 

За історичними документами, будівництво церкви фінансували місцеві прихожани. Цікавий факт – Свято-Успенський храм звели без застосування жодного цвяха. Сучасні історики та знавці архітектури вважають цю технологію, як для тих часів, унікальною. Але, як відомо, в давнину чимало церков будували без цвяхів.

(Вигляд церкви з двору, фото 2019 року) 

Не дивно, що храм оповитий кількома легендами. Згідно переказів, у Свято-Успенській церкві молився і отримав благословення зі своїми побратимами Іван Гонта (очільник гайдамаків, один із ватажків Коліївщини – повстання проти релігійного, національного та соціального гніту, що сталося у 1768 на території Правобережної України). Молилися вони перед тим, як відправитися на бій з польською шляхтою.

У прибудові (притворі) церкви досить тривалий час перебувала особлива річ – “цепь устоев моральних” – фрагмент ланцюга, яким у XVIII столітті гріховних перед церквою прихожан приковували для публічного покаяння та демонстративного уроку для інших людей. Священики, які наразі відправляють службу у храмі, кажуть, що того ланцюга на території вже давно немає. Коли, і за яких обставин він зник, теж невідомо. Та й загалом чи правдива ця історія, чи вигадка важко сказати, адже за їхніми словами такий атрибут та спосіб покарання не властиві православній церкві.

(Під куполом) 
(Усередині церкви) 

Згідно історичних джерел, стіни храму не було розписано. Дерев’яний іконостас у стилі барокко з елементами різьби та розпису іконописними золотими та срібними фарбами виготовив у 1784 році невідомий майстер у санкт-петербурзі. Розписи, які можна побачити зараз, з’явилися на стінах церкви у 80-ті роки минулого століття. У Свято-Успенській церкві є свої святині – старовинні ікони. Проте, за розповідями настоятеля храму, точної інформації про те, чи належали вони саме церкві немає. А все тому, що в радянську епоху, під час закриття храмів у Рівному, багато ікон звозили в приміщення діючої на той час церкви. 

(Іконостас) 

Разом з тим, кілька рівненських краєзнавців, спираючись на старовинні легенди та перекази, стверджують, що найстаріша ікона (1790 рік), яку можна побачити і нині, належить саме Свято-Успенській церкві. У 2019 році священик храму розповідав, що мова йде про ікону, на якій зображено Божу Матір. Цікаво, що на сайті “Українська церковна архітектура” найстарішою святинею рівненського храму є зовсім інша ікона. А саме, ікона XVIII століття, де зображено Богородицю з дитям. 

Як рівняни рятували церкву від радянської влади

За майже трьохсотрічну історію свого існування церква Успіння Пресвятої Богородиці пережила безліч лихих і трагічних годин. Її не змогли зруйнувати ні масштабна пожежа у Рівному, яка сталася наприкінці XVIII століття, ні панування Польщі, ні бомбардування під час Другої світової війни. Хто як не радянська рада змогла посміти зазіхнути на святиню. На початку 1960-х років під час реконструкції міста Кавказ комуністи прийняли рішення знести церкву з лиця землі. Тому що там мала б з’явитися дорога до залізничного вокзалу. Разом з тим, неподалік планували звести нову будівлю обкому партії (зараз – Рівненська обласна військова адміністрація). Таким чином, церква аж ніяк не вписувалася у їхні майбутні плани.

(Церква Успіння Пресвятої Богородиці, 1930-і роки) 

Уявляєте, на її місці мав з’явитися гуртожиток текстильного технікуму. До цього все йшло, якби проти знесення святині не стали старожили Рівного, які з давніх давен проживали біля храму та постійно його відвідували. Родини Либаків і Лукашевичів, художник Федір Жилінський, члени церковної “двадцятки” стали постійними “гостями” партійних кабінетів, ходили до уповноваженого обкому партії у справах релігії, тільки щоб відстояти та вберегти від знищення церкву. Робили все, що було у їхніх силах: писали листи у відповідні інстанції, збирали підписи рівнян під проханням не руйнувати храм. І це подіяло – радянська влада не змогла знести Свято-Успенську церкву у Рівному.

Цікавим фактом є те, що багато років, біля церкви у Рівному проживав відомий і шанований на Волині травознавець, лікар народної медицини, автор перших в Україні книг з травознавства, один із колишніх настоятелів храму – протоієрей Михайло Носаль. У 2001 році на подвір’ї рівненського храму, біля старовинної дзвіниці на його честь було встановлено та освячено пам’ятний знак.

(Пам’ятний знак Михайлові Носалю) 

Чому храм у Рівному втрачає свою автентичність

Рівненська Свято-Успенська церква із дзвіницею з 1979 року має статус пам’ятки архітектури національного значення. До 250-річчя храму, яке у Рівному відзначали в 2006 році там було проведено чимало капітальних ремонтно-реставраційних робіт: навколо церкви з’явилася нова металева огорожа; внутрішні стіни оббили водостійкою фанерою; поклали паркет з гідроізоляцією; замінили електропроводку; провели газ і опалення. Зовні храм пофарбували та покрили новою бляхою. Здавалося б такі зміни тільки на краще, але свій первозданний вигляд церква частково втратила.

(Охоронна табличка не перешкодила спотворити церкву) 

“Рідне” покриття церкви – гонт (дерев’яні дощечки). Їх згодом замінили на бляшане покриття. Прикро, але нині дах практично повністю вкрили “позолотою”. А це покриття зовсім не притаманне подібним храмам, що і порушило його автентичність. Наразі святиня перебуває під опікою церковної громади.

(Так нині виглядає “оновлена” пам’ятка) 

Звісно, на перший погляд подвір’я і сам храм виглядають охайно, доглянуто, але…Якщо взяти до уваги світлини церкви 1930-х та 1990-х років, то можна помітити колосальну різницю у зовнішньому вигляді. У дзвіниці немає дверей, які виходили у бік вулиці Шевченка, віконниці верхнього ярусу дзвіниці наразі “зашиті”. Хоча, спершу, вони були відкритими. Колись дзвіниця мала п’ять дзвонів, на одному з яких було зображено Божу Матір і розп’яття Христа. Вага цього дзвону була 375 кілограмів, інші – від 7,5 до 150-ти кілограмів. Наразі, на дзвіниці лишився тільки один дзвін, встановлений у 1979 році.

(Колись відкриті віконниці дзвіниці тепер зашиті) 

На жаль, на даху самої церкви “виросли” два додаткові маленькі куполи. За це “архітектурне диво” історики та науковці і досі картають перебудовників. Тому що спершу церква була однокупольною. Саме це і було, колись, родзинкою споруди. Сучасні ж церковники “покращили” храм-пам’ятку самовільно, тим самим знехтувавши його статусом. Пояснення вчинку вражає. Настоятель храму о.Борис вважав, що “нічого такого в цьому немає”, бо він, мовляв “знає, якою має бути церква”.

Держава могла б виділити кошти на утримання та збереження унікальної для Рівного історичної архітектурної споруди та, принаймні, цікавилася, які жахливі “реконструкції” роблять церковники. Останні ж саме і стверджують, що держава абсолютно не фінансує утримання храму, а лише обмежилася встановленням на стіні церкви дошки з вказанням, що це пам’ятка архітектури. Тому, питання: “Чи побачать рівняни у первозданному вигляді місцеве диво давньої архітектури, яке не змогли зруйнувати ні стихія, ні війни, ні зла воля бездуховних керівників? Чи місто, яке не багате на пам’ятки давньої архітектури, втратить і цю – унікальну?” покаже час.

Не відкладайте на потім: сім перлин Костопільщини

0

Під час війни з російською федерацією кожен мешканець Рівненщини на своєму фронті наближає нашу перемогу: відновлює економіку України, допомагає ЗСУ, займається волонтерством. Проте, людський ресурс має властивість завершуватися. Тому кожному з нас потрібно подбати про якісний відпочинок. Щоб відновити сили багато коштів не потрібно, та й їхати далеко не потрібно. Ми продовжуємо серію матеріалів про цікаві, мальовничі, захоплюючі та історичні місця з різних куточків Рівненщини. Не варто, щоб синдром відкладеного життя мав вплив на різні аспекти повсякденності, пише rivne-future.com.ua.

Невеличка віртуальна подорож Костопільщиною стане рушієм, який неодмінно приведе до цікавої мандрівки. Переконані, що в реальності тут ще краще.

Базальтові стовпи

(Базальтове, Рівненщина) 
(Базальтові стовпи, Рівненська область) 

Неперевершеною майстринею-архітеркою Базальтових стовпів є не людина, а сама природа. Вона створила унікальну споруду із базальтових стовпів-багатогранників, що вишикувалися стрункими рядами і вражають своєю величністю, монументальністю та стрункістю геометричних фігур. Товщина стовпів варіюється в межах від 0,6 до 1,2 м. Переважна більшість стовпів мають товщину 0,8-1,0 м. Висота від 3-х до 30 м. 

(“Українські Мальдіви”, Базальтове, Рівненщина) 

І все це – в оточенні філософського спокою кришталево чистої води. В обрамленні базальтових скель, поросли лісом, знаходиться велике озеро із синьо-зеленою, наче морською, водою. Посеред мальовничого озера є базальтовий острів, який теж порослий зеленню. Його називають “острів кохання”. До нього закохані пари припливають на човнах. Хочете переконатися, що на Рівненщині дійсно є справжні, українські “Мальдіви”? Хочете помилуватися дивом природи? Тоді завітайте на Івано-Долинське родовище базальтів, що у селі Берестовець Костопільського району Рівненської області. 

Батьківщина УПА

(Пам’ятник воякам УПА, урочище Гутвин, Рівненська область) 

Біля села Малий Стидин в урочищі Гутвин на високому, зарослому травою пагорбі майорить символічний пам’ятник воякам УПА. Колись на цьому ж місці було невеличке село Гутвин на 80 дворів. 

Наразі, тут ще можна побачити сади, які дещо у занедбаному стані. Будинки не збереглися до наших днів. Історія Української повстанської армії розпочалася саме з цього села на Рівненщині, бо тут у жовтні 1942 року відбувся перший з’їзд вояків УПА. Командиром УПА-Північ був Дмитро Клячківський (псевдонім Клим Савур). Тут також був штаб 1, де проводився вишкіл вояків. 

З часом всі жителі села Гутвина переїхали у Малий Мидськ. А на пагорбі колишнього села у 2002 році відкрили пам’ятник, перший камінь якого заклав В’ячеслав Чорновіл. 

Сюди, щоб побачити пам’ятник, доторкнутися до нашої історії, приїжджають не лише українці, а й туристи з Польщі. І це, попри те, що свого часу поляки та “упівці” були по різні боки фронту. 

Музей лісу

(Музей лісу, Рівненська область) 

Не зовсім правильно його називати музеєм, він більше схожий на парк. Але це не простий парк. Він оберігає безліч унікального лісового багатства Рівненської області. Тут вже зайнялися ландшафтним дизайном, оформили доріжку для прогулянок, яку виклали зубами дуба, композиції з тандему дерев, кущів, у тому числі і рідкісних. Наприклад, тут можна зустріти сосну, з якої будували кораблі. 

Ця місцина вже давно стала місцем для фотосесії молодят. Музей лісу – прекрасне місце для прогулянок серед справжньої природи. Тут можна дізнатися більше про життя флори та фауни. 

У музеї представлені експонати, що показують досягнення 16 лісових господарств, які знаходяться на Рівненщині. Цікаво буде і дорослим, і дітям. Разом з місцями для відпочинку, алеями тут вдалося зберегти велич справжнього лісу. 

Костопільський музей лісу був відкритий у 2011 році. У залах музею можна побачити експонати, які присвячені лісу та його мешканцям: рослинам і тваринам. Тут є опудала різних тварин, птахів, а також інформаційні стенди про їхнє життя та звички. Особливої уваги заслуговує 250-річний Костопільський дуб. 

(Музей лісу, Рівненська область) 

Поруч з музеєм можна придбати вироби народних умільців. Музей лісу розташований у зручному місці, на автотрасі “Рівне-Сарни” у місті Костопіль на вулиці Дубки, 2.

Костопільський районний краєзнавчий музей 

У багатьох музеях можна побачити традиційні експозиції, проте Костопільський краєзнавчий музей унікальний строєм військової техніки, який вишикуваний на його подвір’ї. Експозиція “Військова техніка періоду другої світової війни” налічує 17 експонатів. Тут можна побачити танк “ІС-3”, автоматичну зенітну установку, реактивний міномет БМ-13 “Катюша”, гаубицю 203 тощо. Усі вони не манекени, а колись діюча техніка. Танк, згаданий вище, доїхав до Костополя на своїх гусеницях і зупинився. Так він і став музейним експонатом. Вигадка чи ні, але кажуть, що в ньому навіть була солярка, а місцеві діти, які полізли у нього гратися, ледь не загинули та спалили музей. Танк заварили, і тепер на нього можна лише подивитися зовні. 

(Костопільський районний краєзнавчий музей) 

У музеї є зал, де представлені різноманітні вишиті рушники. Також є особлива виставка – експозиція іграшок, якими розважають дітей у ляльковому театрі. Кожен може спробувати себе у ролі лялькаря та покерувати лялькою-маріонеткою, лялькою-планшеткою та інші. Музей розташований у місті Костопіль на вулиці Грушевського, 16.

Суський ботанічний заказник 

(Суський ботанічний заказник, Рівненська область) 

Суський ботанічний заказник знаходиться на біля села Суськ, що на північний захід від Рівного (Костопільський район Рівненської області). Заказник площею 298 га являє собою масив старовікового Соснового лісу. Місце зростання рідкісних внесених до Червоної книги України видів рослин вовчих ягід пахучих та зозулиних черевичок справжніх. До того ж у Суську розташований кінний клуб, де пропонують відпочинок на природі, катання на конях чи поні та навіть пейнтбол, спортинг.

З цим неможливо не погодитися. Коні спільно з інструкторами дарують задоволення, заряд енергії та душевний спокій на фоні мальовничого лісу.

Кінний клуб на базі господарства в Суську був заснований ще Клеванським лісгоспом у 1993 році. Наразі в облаштованих конюшнях мешкають десять голів коней різних порід та три поні. Утримуються породи для любительської верхової їзди, конкуру, а також їздові коні для прогулянок на каретах і поні для катання дітей.

(Суський кінний клуб, Рівненщина) 

Покровська церква

Покровська церква і дзвіниця у селі Великий Стидин – це пам’ятки архітектури та містобудування національного значення. Вони були збудовані в 1768 році. Цей тандем є яскравим прикладом волинської школи дерев’яної народної архітектури. Церкву неможливо оминути, її одразу видно при в’їзді в село. 

Храм Святого Олександра Невського

Справжньою окрасою Костополя став храм Св. Олександра Невського, який збудували у 1893 році. Він є прикладом волинської монументальної архітектури кінця ХІХ-початку ХХ століття, де використовувався “єпархіальний” стиль. Вже більше століття православний храм збирає костопільчан на богослужіння. Ймовірно, стіни святині пам’ятають чимало історичних подій, зокрема і військових лихоліть. З 2005 року при храмі функціонує недільна школа, в якій діти вивчають Закон Божий, готують виступи на Різдво та Великдень, відвідують православні монастирі. 

(Храм Святого Олександра Невського, Рівненська область) 

Подорожі сьогодні виступають перш за все як моральна розрядка, спосіб відновитися від пережитого стресу й накопичити сили для продовження боротьби за перемогу. Оповиті легендами та цікавими історіями давні мури замків, дивовижні витвори природи та новостворені туристичні об’єкти манять подорожуючих на Рівненщину. Відкривайте для себе нові маршрути нашого краю, в області є чимало місць, де варто побувати. Не відкладайте життя на потім! 

“Світло переможе темряву”: мурал-пам’ять про загиблих КОРДівців у Рівному (ФОТО)

0

Мистецтво завжди було є і буде сильною зброєю під час війни. Тому, під час повномасштабного вторгнення росії в Україну, зараз, як ніколи, митці озброїлися пензлем, словом, музичним інструментом, голосом, фотокамерою, щоб не лише зберегти, але й поширити українську культури в маси. Якщо промовити слово “мурал”, то одразу виникає асоціація з містом Рівне та відомим художником Костянтином Качановським. Він, як і раніше, продовжує силою пензлів та фарб боротися проти російських загарбників на мистецькому фронті, пише rivne-future.com.ua.

“Світло переможе темряву”

Наразі багато поліцейських разом зі Збройними силами України воюють проти агресора. На жаль, поліція Рівненщини має непоправні втрати на цій війні. 22 травня, на 80-й день війни, п’ять бійців спецрозділу КОРД загинули під час ракетного удару. Новий патріотичний мурал Качановського є даниною пам’яті полеглим поліцейським.

(Оновлена будівля Головного управління Національної поліції Рівненської області)

Стінопис знаходиться на фасаді будівлі Головного управління Національної поліції Рівненської області. Очільник поліції Олексій Камишанський на відкритті арт-об’єкту розповів, що саме цю стіну для майбутнього малюнку обрали не випадково. Кілька тижнів тому, під час сесії Рівненської міської ради, депутати прийняли рішення про перейменування багатьох вулиць в обласному центрі. Зокрема, вулицю Пушкіна, новий мурал якраз знаходиться біля неї, перейменували на вулицю Героїв поліції – на честь загиблих спецпризначенців із Рівненщини. 

Назва муралу “Світло переможе темряву”. Чому так? Як зазначено вище, це шана пам’яті загиблим поліцейським спеціального підрозділу КОРД та вдячність їм за їхні подвиги. Композиція складається з КОРДівця та маленького хлопчика, який приймає іграшковий автомобіль. Відомий рівненський художник Костянтин Качановський розповів, що хотів зобразити два світи – темряви і світла. На захисті світла саме поліцейського та дитину, як символ нашого майбутнього, те за, що українці борються щодня. 

(“Світло переможе темряву”, Рівне, Костянтин Качановський)

Незважаючи на спекотну погоду, зайнятість митця іншими проєктами та складність текстури стіни фасаду будівлі поліції Костянтину Качановському вдалося за тиждень завершити мурал “Світло переможе темряву”. В процес створення ескізу керівництво поліції Рівненщини практично не втручалося. Лише підказували художнику, наприклад, елементи одягу бійця. 

Новий тематичний та патріотичний мурал у Рівному, який доступний для огляду абсолютно кожному, показує відношення та вдячність українців тим людям, які цілодобово стоять на захисті їхнього спокою та життя. Це велика пам’ять про загиблих працівників поліції.

Рівне – столиця муралів

Мабуть немає такої людини у Рівному, яка б не знала про мурал “Красавіца терпіти не буде”. І переважна більшість рівнян та гостей нашого міста вважають, що саме з цього стінопису розпочався творчий шлях Костянтина Качановського. Проте, це не так. Кохання стало рушійною силою для створення у Рівному на вулиці Соборній, у районі РУМу чорно-білого муралу, де зображено дівчину за грою на фортепіано. Таким чином, рівненський художник зробив подарунок своїй дівчині і заразом дав нове дихання занедбаній, облупленій стіні.

(Дівчина, що грає на фортепіано)

Костянтин Качановський не вперше співпрацює з поліцейськими. Мурал на вулиці Княгині Ольги, що прикрашає стіну поліцейської станції теж має авторство Костянтина. На малюнку зображено поліцейського з дитиною – символ турботи та піклування, захисту, безпеки і любові. 

(Мурал на стіні багатоквартирного будинку по вулиці княгині Ольги, де на першому поверсі знаходиться поліцейська станція)

Третім муралом, після якого художник прокинувся відомим не лише на всю Рівненщину, а й Україну загалом звісно ж є “Красавіца терпіти не буде”. Митець пояснив, що це відповідь на відомий вислів путлера «Нравится, не нравится – терпи моя красавица». Він показав Україну в образі жінки – сильну, незалежну, таку, що не боїться та може дати відсіч будь-кому, хто зазіхне на її землі та людей.

(“Красавіца терпіти не буде!”, – Костянтин Качановський)

Ні для кого не є новина, що війна об’єднала та згуртувала людей у спільній боротьбі проти росіян. Кожен на своєму фронті, можливо не розуміючи цього, виконує надзвичайну місію. Саме про простих, реальних, але водночас великих людей мурал Качановського “Сміливий народ сміливої країни”. На малюнку зображені справжні Герої, які не десь далеко, не вигадані, а знаходяться зовсім поруч – чоловіка з Польщі, який привіз у Бучу понад тону борошна, щоб відновити пекарню, лікарка, яка приймала пологи у деокупованому містечку, військового, відомого песика «Патрона», рятувальника та хлопчика. Він став справжньою окрасою цокольного поверху рівненського ТРЦ “Злата Плаза”. 

(“Сміливий народ сміливої країни”)

До речі, цей стінопис вже маю свою власну історію. Кілька тижнів тому у Рівне приїхав той самий пекар Яцик Полевський, який випікав хліб для українських військових, той самий, котрий і зображений на стінописі Качановського. Йому надзвичайно сподобався мурал і наше місто. З очільником Рівненської ОВА Віталієм Ковалем вони обговорили про підтримку області зі сторони Польщі.

(Костянтин Качановський, Яцик Полевський, Віталій Коваль)

П’ятий стінопис цікавий тим, що Костянтин Качановський залишив право  назвати його – людям. Жінка-захисниця у традиційному українському вбранні з синьо-жовтими крилами та зі зброєю в руках прикрашає стіну одного із салонів краси Рівного на вулиці Данила Галицького. Його автор вважає, що найкращу назву придумають люди. Серед варіантів, які пропонувалися у соціальних мережах були: “Нескорена”, “Крила України”, “Ангел війни”, “Берегиня”, “Крилатим ґрунту не треба” тощо. 

(Патріотичний мурал у Рівному Костянтина Качановського)

Пензлі і фарби, наполегливість та праця Костянтина зробила Рівне впізнаваним на всю Україну. Сюди з різних населених пунктів приїжджають люди саме для того, щоб подивитися на мурали та сфотографуватися на їх фоні. Вуличне мистецтво художника стало візитною карткою міста. З впевненістю можна сказати, що саме завдяки арт-об’єктам Костянтина Качановського Рівне вже стало столицею муралів. І на цьому він не планує зупинятися, адже зараз, у цей непростий час людям потрібні яскраві та позитивні емоції. Стінописи з цією функцією справляються на відмінно.

Не відкладайте на потім: вісім перлин Березнівщини

0

Під час війни з російською федерацією кожен мешканець Рівненщини на своєму фронті наближає нашу перемогу: відновлює економіку України, допомагає ЗСУ, займається волонтерством. Проте, людський ресурс має властивість завершуватися. Тому кожному з нас потрібно подбати про якісний відпочинок. Цьогоріч відпустка суттєво відрізнятиметься через безліч нюансів, які виникли внаслідок повномасштабного вторгнення росії в Україні. Психологічний аспект, осуд з боку суспільства, низька платоспроможність тощо. Щоб відновити сили багато коштів не потрібно, та й їхати далеко не потрібно. Ми розпочинаємо цикл матеріалів про цікаві, мальовничі, захоплюючі та історичні місця з різних куточків Рівненщини. Не варто, щоб синдром відкладеного життя мав вплив на різні аспекти повсякденності, пише rivne-future.com.ua.

Невеличка віртуальна подорож Березнівщиною стане рушієм, який неодмінно приведе до цікавої мандрівки. Переконані, що в реальності тут ще краще. Більше тут. 

“Півник з Бородянки” 

У центрі міста Березне у квітні цьогоріч встановили скульптуру стійкості та незламності – “Півник з Бородянки”. Відомий на весь світ півник з глини, як і кухонна шафка, що вціліли на стіні знищеного росіянами будинку стали символом міцності та витримки українського народу. Вислів “Як ти? Тримаюся” відтепер асоціюється саме з кухонною шафкою із Бородянки. 

(“Півник з Бородянки”, Березне, Рівненщина) 

За словами секретарки Березнівської ради Анастасії Власюк героїчну скульптуру повністю профінансував місцевий житель, який не хоче публічності. Ініціатива створення “Півника з Бородянки” належить скульптору з незламного Харкова Олександру Сердюку. Його прихистило місто Березне, що на Рівненщині. 

Додамо, що кухонну шафу та керамічного півника передали до Національного музею Революції Гідності. 

Дендрологічний парк

Будете їхати повз місто Березне, то не забудьте відвідати місцевий дендрологічний парк. Він розташований на території Березнівського лісового коледжу. Гарнішого та багатшого парку на Рівненщині годі й шукати. Він займає аж 30 гектарів. Під час прогулянки по доріжкам можна побачити кращі зразки дерев, кущів та рослин, привезених сюди з різних куточків світу. 

(Дендрологічний парк, Березне, Рівненщина) 

У березовому гаю налічується 45 видів і форм беріз, у саду жасмину – 25 видів цієї рослини, бузку – 24 види. В парку також представлена експозиція рослин родом з Північної Америки (акація мексиканська, американська сосна, тощо) та японсько-китайського регіону – 105 видів (яблуня Цумі, кипарисові, груша Келлера). 

(Березовий гай) 
(Ставок, Дендрологічний парк, Березне, Рівненщина) 

Зірненський парк

(Зірненський парк, Рівненська область) 

Пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, яка заснована у 1905 році. Вона отримала статус відповідно до рішення Рівненської обласної ради у 1972 році. Парк оточував маєток пана Малинського. Керував процесом створення парку ірландський живописець Діонісій Міклер. Майже 80 видів екзотичних дерев можна побачити і нині. Серед них – сосна Веймутова з шишками, клен сріблястий, тополя волосистоплідна, а також стара липа діаметром п’ять метрів. Також тут можна помилуватися бузком звичайним, чубушником, черемхою. Зростають у парку калина, глід, малина, бузина. 

Ландшафтний заказник “Соколині гори” 

(Ландшафтний заказник “Соколині гори”, Рівненська область) 

Біля селища Соснового по обидва береги річки Случ знаходиться справжня перлина – природний заказник “Соколині гори”. Площа заказника становить 510 га. Це дивовижне місце з виходами гранітних порід висотою окремих скель до 25 м, вкритих сосновими, грабовими, дубово-сосновими та дубово-грабовими лісами. Тут можна зустріти безліч рідкісних та малопоширених видів рослин, серед яких є ковила пірчаста (Червона книга України) та смілка литовська (Європейський червоний список). 

(“Надслучанська Швейцарія, Рівненська область) 

Мальовничий куточок природи, який ще називають “Надслучанською Швейцарією” приховує безліч легенд, приваблює до себе туристів багатогранністю ландшафтів, своєрідною геологічною будовою, чистими, як скло струмками та озерами, багатством тваринного і рослинного світу. Цей край недарма називають перлиною України. 

Губківський замок

(Губківський замок, Рівненщина) 

Свого часу Губківський замок за своєю композицією та пропорціями вважався одним із найдосконалішим у волинській школі оборонних комплексів. Споруда була схожа на трапецію, мала чотири кутових вежі зі стрільницями, в’їзну браму і підйомний міст. У дворі знаходилися житлові та господарські будівлі. На подвір’ї замку залишився глибокий колодязь, змурований з каменю. Під замком були льохи та в’язниця. 

(Руїни Губківського замку) 

Це все було колись, а зараз на 30-метровій Замковій горі, що піднімається над Случчю, є лише залишки замку. Наразі можна побачити лише частину стін та кілька башт. Крім того, можна знайти засипаний замковий колодязь. Руїни розміщуються над крутим схилом і рікою, відокремленою від інших будівель. 

Загальнозоологічний заказник “Брище” 

(Загальнозоологічний заказник “Брище”, Рівненщина) 

Площа заказника, який знаходиться у Березнівському районі становить 100 га. Його було створено у 1964 році, щоб захистити бобрів. Рослинний покрив заказника типовий для Західного Полісся. Переважає заплавна рослинність. Мала річка тому і отримала назву – Бобер. Вона має безліч приток і стариць. З берегів вони заростають частухою, омегом, у воді можна зустріти пустирник, глечики жовті тощо. Рельєф відомий своєю нерівністю, часто чергуються горби та западини з водою. В лісі є цікава знахідка – рідкісний вид для України комонник малий, борідник Прейса, астролаг пісковий. Болотне різнотрав’я: осока, півники болотні, зозулин цвіт, фіалка. 

Преображенська церква

(Преображенська церква, Березнівський район, Рівненська область) 

Церкву в ім’я Преображенія Господнього побудували на кошти парафіян у 1801 році у селі Маринин. Будівля була дерев’яною на кам’яному фундаменті, вкрита залізом. У 1857 році святиню було відремонтовано, а в 1882 році біля церкви добудували дерев’яну дзвіницю. Преображенська церква є пам’яткою архітектури національного значення. 

“Марининсько-Устянські граніти” 

(Марининсько-Устянські граніти”) 

Геологічний заказник місцевого значення “Марининсько-Устянські граніти” створений у 1983 році рішенням Рівненської обласної ради задля збереження цінних об’єктів і компонентів неживої природи (геологічних оголень, печер, торф’яних відкладень). Його площа становить 85 га в межах Березнівського району та 85 га в межах Корецького району. Він знаходиться поблизу сіл Маринин, Більчаки вздовж правого та лівого берегів річки Случ. 

Це гранітні кручі вздовж її берегів з мальовничими печерами та улоговинами. Тут зустрічається сім видів папоротей, низка центральноєвропейських видів — булавоносець сіруватий, фіалка багнова, гвоздика картузіанська, енотера червоностеблева.

Гранітні відслонення по річці Случ належать до нижньопротерозойських порід. Вони мають наукове та естетичне значення.

Подорожі сьогодні виступають перш за все як моральна розрядка, спосіб відновитися від пережитого стресу й накопичити сили для продовження боротьби за перемогу. Крім того, відпочиваючи в Україні, ви робите внесок у покращення економічної ситуації в країні. Оповиті легендами та цікавими історіями давні мури замків, дивовижні витвори природи та новостворені туристичні об’єкти манять подорожуючих на Рівненщину. Відкривайте для себе нові маршрути нашого краю, в області є чимало місць, де варто побувати. Не відкладайте життя на потім! 

Вражає та водночас лякає: 15 цікавих фактів про Тараканівський форт

0

Вражає та водночас лякає. А також навіює сумні думки про ще один майже втрачений фортифікаційний об’єкт, який може стати справжнім туристичним дивом Рівненського краю. Проте, є надія, що про особливу споруду – Тараканівський форт не забудуть та не залишать напризволяще, пише rivne-future.com.ua.

У 2020 році над Тараканівським фортом нависла хмара забуття через яку часом пробиваються чутки про продаж об’єкту приватним особам або передачу його у комунальну власність. Поки розпускають чутки, пам’ятка військової архітектури зазнає руйнувань. Додамо, що схожих аналогів форт у країнах Європи майже немає. Не дивлячись ні на що, об’єкт вабить та цікавить багатьох туристів. Більше тут.

(Загадкові руїни ваблять та лякають водночас)

Дубенські гіди розповідають, що кілька останніх років до форту приїжджало чимало людей з різних куточків України. Були тут і любителі історії, і ті, хто заради унікального селфі готовий ризикувати власним життям. А ще – шукачі різних військових раритетів. Цю споруду можна швидше за все назвати аварійною, ніж туристичною. Не варто забувати, що будь-коли занадто допитливий та необачний гість може потрапити у халепу: провалитися у підземну пастку або ж отримати “вітання з минулих століть” у вигляді обвалу. 

15 цікавих фактів про Тараканівський форт 

  1. Тільки два військових оборонних об’єктів у світі є схожими на форт. Знаходяться вони у Франції. Форт-заставу біля Дубна створювали, спираючись на досвід французів. Дослідники вважають, що автором проєкту є військовий інженер полковник Борисов. Він і був першим керівником будівництва. Існує ще одна версія що автором створення цитаделі був граф інженер-генерал Едуард Тотлебен. 
  2. Будівництво форту тривало більше п’яти років. Тисячі дубенчан та мешканців сусідніх сіл насипали вали ще у 1873 році. Тоді людям було заборонено використовувати у господарських роботах камінь. До речі, саме тоді при будівництві вперше застосували такий матеріал, як бетон. Головні роботи завершили в 1890 році. Цар Олександр ІІІ оглядав споруду. З царської казни на будівництво було виділено 66 мільйонів рублів. 
  3. Форт створювали за останніми віяннями науки і техніки того часу. У 1899 році там вже були електроосвітлення, телеграф і телефон. Згідно проєкту автора там було збудовано три глибокі колодязі для води. Це дозволило облаштувати водопровід. А ще була там і каналізація з піччю для спалення нечистот. Зовні форт оточував рів і земляні вали, укріплені стінами двометрової ширини та шестиметрової висоти. 
  4. Спершу планувалося будівництво броньованих артилерійських башт, подібних французьким фортам. Проте, тогочасна росія не схвалювала такі інновації. Тому, ймовірно, вирішили не витрачати більше коштів і башт в Тараканівському форту не облаштовували.
  5. Площа форту – 5,8 гектара. У центрі знаходиться дворівнева казарма форми трапеції із округленими краями. Цитадель мала 105 казематів, в 35 з яких можна було жити. Загалом, там могли розміщуватися 800 осіб. Кожен каземат виконував певну функцію: для бойових дій, господарські приміщення, склади, пекарня, лазарет, операційна, дезінфекційні камери і морг. Усі кімнати були забезпечені вентиляцією та печами для обігріву. У 1901 році в центральній казармі збудували гарнізонну церкву. 
(Казарма і бокові каземати)
  1. Форма Тараканівського форту – ромб. Довжина кожної сторони по периметру становить 240 метрів, товщина зовнішніх стін укріплення сягала три метри. До самого укріплення ведуть чотири підземні ходи. Під час ворожих бомбардувань військові мали змогу без перешкод пересуватися наскрізним коридором. Герметичні двері й драбини виготовляли з використанням чавунних деталей. Потрапити в середину можна було тільки через висувний залізний міст, який під час наступу ховали у спеціально побудоване приміщення під насипом.
(Вхід у підземні лабіринти)
  1. Спершу форт мав десять шестидюймових гармат з дальністю стрільби 9-13 кілометрів, вісім легких гармат, вісім 57-міліметрових та 10 трьохлінійних кулеметів. Загальна кількість різнокаліберних гармат становила 40, а кулеметів – 10.
  2. російські військові так і не використали Тараканівський форт за своїм першочерговим призначенням. Для військових дій він не використовувався. Натомість, у 1990-му році він перетворився на склад. Проте і цю функцію форт виконував не довго через надмірну вологість споруди. Потім була в’язниця, першими “мешканцями” якої стали військові тамтешнього горнізону, які виступали проти утисків офіцерів.
(Форт з висоти пташиного польоту)
  1. Вперше Тараканівський форт виконав свою військову функцію у 1915-му році під час Першої світової. Споруду без бою покинули російські військові й одразу зайняли австрійські. Величезної руйнації зазнав форт під час Брусиловського прориву влітку 1916-го року. У боях за Тараканівський форт тоді загинуло 200 воїнів австрійської армії, яких поховали біля фортеці.
(Форт зайняли австрійські вояки, 1916 рік)
  1. У 1920 році кіннотники армії Будьонного спільно з авіацією та бронепоїзда “Хоробрий” намагалися захопити форт. Споруда тоді була зайнята вояками 43-го полку Війська Польського під головуванням майора Віктора Матчинського. Проте, всі спроби зійшли нанівець. Гарнізон форту в кількості тисячі солдатів бився в оточенні, доки мав боєприпаси, після чого 300 вцілілих вояків здійснили прорив. 16 вересня 2010 року у Дубні та на території форту відбулися урочисті заходи з вшанування польських жовнірів.
  2. Неймовірні чутки, час від часу, виникають про Тараканівський форт. Одна з них, мовляв, німці під час Другої світової війни, організували тут секретну лабораторію з виготовленням новітньої зброї. На території форту знаходився дослідницький підрозділ самої секретної нацистської організації “Аненербе”. А перед відступом на початку 1944-го року окупанти замінували та забетонували обладнання в тунелях. Да так, що його і досі не можуть знайти. Існує ще одна версія, ніби радянські військові облаштували тут склад ядерної зброї. Місцеві дослідники переконують, що дійсно з 1946 по 1960 роки форт займали підрозділи НКВД, які, не зрозуміло для чого, залили бетоном безліч приміщень. Ба більше – навіть вентиляційні отвори. Правда це чи вигадка достеменно не відомо. За переказами, “енкаведисти” у форту вбивали тих, кого підозрювали у співпраці з УПА.
  3. У 1965 році Мінторгівлі УРСР і штаб Прикарпатського військового округу мали намір облаштувати на базі форту склад консервованої продукції та запчастин автопарку для військових. Для цих цілей розчистили каземати та провели освітлення. Однак надмірна вологість та випаровування не дали змоги ідеям стати реальністю. У післявоєнні часи на території форту влаштували тренувальні стрільби.
  4. На стінах форту до наших днів збереглися цікаві написи та автографи військових, які служили тут більше століття тому. Крім російських можна побачити польські, німецькі, австрійські і навіть арабські написи. Додали “прикрас” на стіни і наші сучасники. Правда, цінності вони не несуть ніякої, а от шкоди – чималої.
  5. На території Тараканівського форту неоднорозово знімали різні відеоролики. Вражаючий та старовинний форт можна побачити в епізодах української художньої стрічки “Поводир” та казки-фентезі “Джура-Королевич”.
  6. У 1983 році за форт взялася бригада київських спелеологів Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Ще тоді було встановлено. що центральна дворівнева казарма та арки другого поверху перебувають у дже аварійному стані. Будинок казарми вимагає термінової реконструкції. Глибина ям і провалів у необстежених підземних ходах сягає 20-ти метрів.
(У цьому ракурсі, при якому видно вцілілі стіни, найчастіше фотографують форт)

З року в рік таємничі руїни приваблюють відчайдухів-дослідників та особливо любителів екстриму. Проте, Тараканівський форт не пробачає зневажливого ставлення до себе. Перелом руки чи ноги – це ще нічого у порівнянні з обвалом у підземну шахту чи блукання у лабіринтах. Повернутися з яких, без сторонньої допомоги навряд чи вдасться. Місцеві дослідники наполегливо рекомендують самостійно не обстежувати укріплення. Краще візьміть з собою потужний ліхтарик та екскурсовода.

Одна із найстаріших вулиць Рівного втрачає свій колорит та унікальність

0

Цей будинок назавжди канув в історію. Хай він не мав якоїсь особливої архітектурної та історичної важливості, проте він дійсно підтримував колорит та унікальність однієї із найстаріших вулиць Рівного – Шкільної. Тепер його можна побачити лише на фотографіях, пише rivne-future.com.ua. Більше тут.

Вулиця Шкільна є однією з небагатьох у Рівному, що зберегла свою автентичну назву (тільки в роки німецької окупації носила ім’я Бориса Грінченка) крок за кроком та, на жаль, безповоротно втрачає свою історичність. Чому Шкільна? Все через те, що там було багато єврейських культових споруд: синагог та молитовних будинків. У тандемі ще з однією старовинною вулицею Замковою, Шкільна утворювала справжній єврейський квартал у центрі Рівного. 

Наразі, вона заховалася за фасадами новобудов, що уздовж вулиці Соборної. Тепер її просто не впізнати. На старих фотографіях можна побачити, як вона завершується біля костелу Святого Антонія, високі шпилі якого майоріли здалеку. А на протилежному кінці вулиці було видно куполи Свято-Воскресенського собору. На сьогодні їх закриває багатоповерхівка, а костельних шпилів і зовсім немає. Тепер на місці костелу – Рівненська обласна філармонія (Органний зал). Та сторона вулиці, що прилягає до Соборної назавжди втратила свою забудову. 

(підпис до фото – Сучасний вигляд вулиці Шкільної)
(Протилежна від Соборної сторона ще зберігає стару забудову. Вдалині видніється зрізана верхівка колишнього костелу)

Фундаменти п’ятиповерхівок поховали історичне обличчя цієї частини міста. Проте, пошуковці Рівненської філії Охоронної археологічної служби України та Рівненського обласного краєзнавчого музею ще на початку 2000-х років змогли зафіксувати унікальні знахідки в районі вулиці Шкільної. Такі предмети, що свідчили існування тут поселення доби бронзового віку. А також – уламки ліпних посудин, вироби з кременю, гончарні вироби княжої доби. Вони також досліджували залишки кількох будинків ХIV-XVII століть. 

Будинок, який просто “зник” зі Шкільної

(Будинок, який “зник” з вулиці Шкільної-Рівне)

На протилежному боці вулиці ще можна побачити старі будівлі, проте і їх стає дедалі менше. Два роки тому безповоротно просто “зникла” ще одна. Спершу, обвішану з усіх боків рекламними плакатами, постерами, інформаційними таблицями споруду закрили на ремонт. І раптом, одного дня будинок зник. Тепер на його місці виросла недобудована сучасна п’ятиповерхівка, а територія будівництва обгороджена металевим парканом.

(Сучасна недобудована п’ятиповерхівка на Шкільній-Рівне)

За даними youcontrol за цією адресою (Шкільна, 11) зареєстровано ТзОВ “Спортивно-оздоровчий центр “Шериф-СВ”. Основним видом діяльності вказано “функціювання спортивних споруд”, та інші види діяльності: діяльність фітнес-центрів; інша діяльність у сфері спорту; діяльність із забезпечення фізичного комфорту. Що буде на місці знесеного будинку, поки що невідомо. Хоча, за повідомленням “Радіо-Трек”, директор фірми “Шериф-СВ” Олександр Приймак свого часу запевняв, що зносити будівлю не планують, а тільки надбудують офісні приміщення.

Згадаємо його історію. Будинок не був внесений до реєстру пам’яток місцевих пам’яток. Рівненський дослідник Андрій Климчук припускав, що саме в цій будівлі свого часу могла бути одна із синагог – Рожищенська. 

Чи цікава вулиця Шкільна сьогодні? 

Кілька будинків ще пам’ятають свою історію та дозволяють рівнянам і гостям нашого міста вивчати її. Перш за все, це діюча синагога “Старий клойз”. Вона, наразі, має номер 39. Вона є однією з двох найстаріших споруд на Шкільній, що вціліли та відновили своє первісне призначення. 

(Синагога “Старий клойз”)

Зовнішній вигляд будинку суттєво відрізнявся своєю яскравістю на історичній вулиці. Стиль – неоренесансна архітектура кінця XIX- початку XX століття. Він практично не змінився зовні. Але інтер’єр зазнав змін. У повоєнні часи там був Будинок культури комунальників. До початку 1990-х років – Будинок творчості. А у 1992 році єврейська громада отримала назад свою синагогу. 

(“Старий клойз”, 1990-і роки. Фото з відкритих інтернет-джерел .)

З іншою найстарішою будівлею, що збереглася на Шкільній, Великою (Головною) синагогою, на жаль, дива не сталося. Хоча її можна побачити зараз, проте її зовнішній вигляд кардинально відрізняється від первісного. 

(Велика синагога. поч.. ХХ ст. Фото з фондів РОКМ)

Під час війни німецькі окупанти організували там сортувальний пункт конфіскованого у євреїв майна. На початку 1960-х років у будівлі були спортивні секції обласної комплексної дитячо-юнацької спортшколи “Авангард”. Зараз, в наші дні, на будинку майже не залишилося вільного місця. Все обліплено рекламою. 

(Сучасний вигляд Великої синагоги)

Майже століття, без змін, в тому ж будинку на вулиці Шкільній, 1 функціонує одна і та ж установа – Рівненський міський суд (раніше ще й апеляційний). Спершу будівля була одноповерховою. Але після перепланування там “додалося” ще два поверхи. 

(Рівненський міський суд)
(Рівненський міський суд часів німецької окупації)

На Шкільній є ще один будинок, який заслуговує вашої уваги. Будівля “з цеглинок”, тобто цегляної архітектури, до якого, ще в повній мірі, не дісталася рука сучасних руйнівників історії. 

(Сучасний цегляний будинок на Шкільній)

Як у місті Рівне з’явилось електричне освітлення

0

В наші дні складно собі уявити освітлення вулиць Рівного за допомогою ліхтарів зі свічками усередині або гасових світил. Однак саме завдяки ним в минулі століття на вулицях міста з’являлось освітлення. Ситуацію значно спростила поява електростанцій, пише rivne-future.com.ua. Тож коли у Рівному вперше загорілись електричні ліхтарі?

Від ліхтарів зі свічками до першої приватної електростанції

В минулому, до середини XIX століття вуличне освітлення міста Рівне здійснювалося за допомогою ліхтарів зі свічками всередині. Звичайно, що такий спосіб освітлення не був автоматизований. Це була щоденна, рутинна праця будочника – людини, яка щовечора запалювала ліхтарі.

До прикладу, ось як письменник Володимир Короленко описував тогочасне здійснення освітлення місцевої святині – колони зі скульптурним зображенням Божої Матері: «вечорами будочник, особа офіційна, вставляв у ліхтар огарок свічки і піднімав його на блок».

З часом стали більш поширеними ліхтарі з гасовими лампами. Але навіть перехід на гасові лампи не означав, що в темну пору доби всі вулиці міста засяють. Через постійну економію віддалені від центру міста вулиці часто «потопали» в темряві.

Траплялись випадки, коли у місті запалювали ліхтарів більше, ніж зазвичай. Але це було пов’язано з якимись надзвичайними подіями, як наприклад, приїздом російського імператора Олександра III до Рівного у 1890 році. У зв’язку з такою подією тодішній волинський губернатор розпорядився запалити замість 100 ліхтарів 160. Але варто було імператорові покинути місто, як додаткові ліхтарі прибрали.

На початку XX століття в містах Волинської губернії, яка тоді входила до складу Російської імперії, значно зростають бюджетні видатки на вуличне освітлення. Історичні документи стверджують, що станом на 1910 рік у Рівному налічувалось 280 ліхтарів, для порівняння в сусідньому Луцьку на той час їх було 400.

У 1911 році міська дума у Рівному заговорила про впровадження електричного освітлення в місті. Для цього міська дума спочатку взялась створювати спеціальну комісію. А проектний кошторис було доручено скласти російському товариству «Всеобщая компания электричества». Міська влада планувала надати комерційного характеру майбутній електростанції і пустити струм не лише для освітлення вулиць Рівного і міської думи, а у приватні будинки, підприємства і військові казарми.

Однак було одне «але». Як відомо, в той час Рівне продовжувало залишатись приватновласницьким містом. Тому у справу несподівано втрутився власник міста князь Любомирський. Він, будучи людиною підприємливою та енергійною, вирішив збудувати у місті власну електростанцію. Таким чином, перша електростанція у Рівному з’явилась у 1912 році і була вона приватною, адже належала князю Любомирському.

Розташовувалась вона на вулиці Замковій. Працювала на вугіллі за допомогою двох газогенераторних двигунів. І хоч потужність князівської електростанції була невеликою, все ж виробленої електроенергії вистачало для освітлення чотирьох казарм у військовому містечку, приватних будинків на вулицях Замковій, тодішніх Шосейній, Директорській та для освітлення напівзруйнованого маєтку Любомирських.

Оскільки потужності приватної електростанції Любомирського не вистачало, щоб освітити все місто, міська дума знову взялась за ідею електрифікації Рівного. Для того, щоб звести ще одну електростанцію влада придбала земельну ділянку у братів Луковських на тогочасній вулиці Костельній. Запрацювала електростанція у 1914 році. Вона була дизельною і значно потужнішою, ніж князівська. Тоді було повністю електрифіковано тогочасні вулиці Шосейну, Тополеву, Директорську, Дубенську, Німецьку та Сенаторську.

Освітлення у Рівному в 20-30-ті роки XX століття

У 1915 році в розпал Першої світової війни Рівне опинилось під загрозою німецько-австрійської окупації. Влада Російської імперії вирішила забрати на схід обладнання електростанцій, яке підлягало перевезенню. Інше ж майно було вирішено знищити. Після Першої світової війни, у буремні революційні роки на вулиці рівнян знову повернулась темрява. А у 1920 році більшовики, які прийшли у Рівне, повністю знищили електропостачання.

Відновлення електропостачання у Рівному розпочалося уже за польської влади, у 20-х роках XX століття. Варто зазначити, що на той час чисельність населення у Рівному зросла, тому у 1928 році магістрат прийняв рішення побудувати нову потужну електростанцію. Вона з’явилась у 1934 році на сучасній вулиці князя Володимира. Її побудова коштувала 765 тисяч злотих. Приміщення цієї електростанції, побудованої за польської влади, збереглося до наших днів.

На жаль, доля першої рівненської електростанції, яка належала князеві Любомирському, незавидна. Після руйнацій, які електростанція зазнала в роки Першої світової війни, вона так і не була відновлена. За часів польської влади всередині будівлю дещо реконструювали, після чого нею почали користуватись міські спортивні товариства. За роки радянської влади приміщення використовувало спортивне товариство «Спартак». З часом знакова для історії Рівного будівля суттєво занепала.

До наших днів лишилась лише невелика частина цієї історичної будівлі. Рівняни та гості міста, проходячи повз неї, часто можуть не знати, що саме ця історична споруда першою подарувала Рівному електричне освітлення.

Втрачений назавжди: трагічна історія рівненського палацу Любомирських

0

Він міг би бути окрасою міста, його «родзинкою», місцем, яке приваблює тисячі туристів. Мова йде про рівненський палац князів Любомирських, якому цього всього не судилось. Історія родового маєтку Любомирських, рід яких упродовж 200 років був власниками Рівного, захоплююча, сповнена перипетій та водночас трагічна, пише rivne-future.com.ua.

Розкішна рівненська резиденція князів Любомирських

Родовий палац останніх власників Рівного – польських магнатів Любомирських гордо височів там, де знаходиться сучасний стадіон «Авангард». Палац був окрасою та символом старого Рівного. А садово-парковий ансамбль та ставок, які розкинулись поруч, були розкішним доповненням до резиденції князів у стилі пізнього бароко.

Історія рівненського палацу Любомирських сягає першої половини XVIII століття. У 1723 році князь Юрій Любомирський після того, як вступив у володіння містом, вирішив повністю перебудувати напівзруйнований дерев’яний замок князів Несвицьких-Острозьких. Стародавній замок, побудований у XV столітті, був успадкований родом Любомирських.

Отож, перший етап перебудови занедбаного замку, який стояв на острові, утвореному рукавом річки Усті і заболоченими ставками, розпочався у 1728 році. Завершився він через 10 років – у 1738 році при князеві Станіславі. Замість напівзруйнованого замку перед рівнянами постав двоповерховий кам’яний палац з мансардним дахом. При головному вході були колони, на стінах з’явились візерунки та родові герби князів Любомирських. Біля центрального входу в палац були вилиті скульптури римських воїнів. Складалось враження, наче вони охороняють резиденцію князів. Оскільки палац височів на острові, то до нього вели два мости.

Варто зазначити, що Станіслав Любомирський не шкодував коштів на облаштування палацу у Рівному. Він не просто продовжив справу Юрія Любомирського, а підійшов до неї з більшим розмахом. Князь Станіслав вважав справою особистого престижу наявність шикарної резиденції, якою можна було б похизуватися перед вельможами.

Саме за його князювання навколо резиденції з’явився неповторний палацово-парковий ансамбль, про який досі ходять перекази. Його появою та облаштуванням займались відомі на той час садовод Діонісій Міклер та архітектор Бургіньон. Дослідники маєтку Любомирських стверджують, що навколо палацу, в саду були альтанки, каруселі, античні споруди, всілякі майданчики для розваг. При дворі резиденції були театр, оранжерея рідкісних тропічних рослин та квітів, розплідник фазанів, теплиця для вирощування ананасів. Коротше кажучи, Станіславові Любомирському було чим здивувати вибагливих вельмож.

А ті, до слова, частенько тут гостювали, приїздили для участі в балах та панських гуляннях. Про часті пишні гуляння в маєтку Любомирських знала вся Волинь. А для князя Любомирського це обернулось помітним збіднінням родової казни.

При братові Станіслава – Юзефові резиденція жила скромніше. У 1815 році Юзеф дещо оновив палац всередині. Він запросив італійських живописців, які розписали внутрішні приміщення фресками. Стелі оздобили родовими гербами, а в кімнатах облаштували мармурові каміни. В палаці також була створена портретна галерея роду Любомирських. Нею займався польський художник Лукашевич.

Власне, це було останнє оновлення палацу. Про тодішній зовнішній вигляд резиденції Любомирських ми можемо дізнатись завдяки малюнкам та нарисам художників XVIII-XIX ст., а також фотографіям початку XX ст..

Початок занепаду величного палацу

Попри те, що брат Станіслава Любомирського теж доклався до оновлення історичної будівлі, палац почав занепадати. Наступний із роду Любомирських – князь Фридерик фактично зовсім не мав коштів на утримання розкішного палацу. Він вирішив побудувати собі менш помпезну резиденцію. Фридерик переїхав в невеличкий палацик, який був зведений на території сучасного парку ім.. Тараса Шевченка.

Оскільки коштів на утримання родового маєтку не було, син Фридерика – Казимір у 1844 році вирішив передати палац для потреб Рівненської гімназії. Однак гімназійне керівництво недовго користувалось щедрим дарунком Любомирських через брак фінансів на утримання величезної будівлі. Окрім того щовесни місцевість біля палацу перетворювалась на ще одну Венецію – острів, де знаходилась резиденція, потерпав від повеней. Добратись до палацу було ще тим завданням.

Та все ж величний палац певний час послуговував житлом для гімназистів і педагогів, яким не вистачало коштів для оренди житла. А у 1859 році маєток знову повернувся до своїх власників – Любомирських.

Упродовж усього XIX століття палац руйнувався і занепадав, а разом з ним занепав і унікальний садово-парковий ансамбль. У 1917 році одна з міських благодійних організацій вирішила не допустити остаточної руйнації тодішньої «родзинки» Рівного. Благодійники встановили новий дах та оновили паркет в банкетній залі палацу.

У роки Першої світової війни тут розміщувався госпіталь. А у міжвоєнний період стіни палацу знову згадали, що таке культурне життя – в уцілілій банкетній залі тут почали проводити музичні та мистецькі вечори, організовувати виставки, спектаклі, корпоративні вечірки. Попри те, що резиденція князів руйнувалась, культурне життя тут бурлило. Проте недовго, до травня 1927 року.

Пожежа та остаточне знищення палацу радянським керівництвом

Одного травневого дня 1927 року рівняни почули тривожні гудки магістрацьких сирен та побачили густий дим, який йшов від палацу Любомирських. Маєток князів охопило полум’я. На жаль, тогочасна пожежогасильна техніка не змогла приборкати вогонь, який збиткувався над історичним об’єктом. Дах палацу згорів вщент, вигоріли також і внутрішні приміщення. Що стало причиною раптової пожежі – невідомо. Частина містян вважала, що палац хтось підпалив навмисно, інші ж говорили, що причиною займання стала сажа, яку ніхто не трусив.

В результаті пожежі маєток Любомирських зазнав значних руйнувань, коштів на його відновлення потрібно було немало. У тодішньої влади їх не було. Та все ж про палац не забували. З часом тодішня польська влада визнала об’єкт пам’яткою барокової архітектури і навіть затвердила кошторис відбудови родового маєтку Любомирських. На жаль, ці обнадійливі плани обірвав вересень 1939 року – почалась Друга світова війна.

Радянська влада, яка згодом прийшла, прийняла рішення повністю знищити понівечений пожежею палац. У квітні 1940 року радянське керівництво наказало підірвати архітектурну пам’ятку. Після підриву від палацу лишились лише подекуди вцілілі стіни, фундамент та підвали. Однак радянська влада на цьому не зупинилась і через понад 20 років, на початку 60-х років рештки рівненської резиденції Любомирських були остаточно зруйновані бульдозерами. А фундамент і підвальні приміщення палацу були засипані.

Очевидці тих подій розповідали, як чимало рівнян спостерігали за тим, як бульдозери нещадно доруйновують залишки колись величного палацу. Тривалий час після розчистки на цьому місці була пустка. З часом, поряд з місцем, де був рівненський маєток Любомирських з’явився стадіон «Авангард».

Цікаво, що ще тривалий час на цьому місці рівняни могли знайти фрагменти цегли та черепиці з маєтку Любомирських. Дехто забирав ці шматочки собі на згадку про те, що колись тут був бароковий палац. 

Поява макету палацу, археологічні розкопки та плани відбудови

У 2007 році у Рівному заговорили про відновлення палацу Любомирських. Таку ідею озвучували представники місцевої влади. Однак цього не сталося. Краєзнавці наголошували, що в такому разі, то була б новобудова і аж ніяк не відновлення самого палацу Любомирських. Натомість вони закликали берегти інші старі споруди Рівного.

У тому ж 2007 році аспірант-фізик Євген Малиновський створив пластиковий макет резиденції князів Любомирських. Пластикову копію архітектурної пам’ятки він виготовляв за малюнками, кресленнями, ілюстраціями та фотографіями, які дійшли до нас з минулих століть. Ілюстрації палацу було зібрано по архівах Рівного, Кракова та Санкт-Петербурга.

Ще один макет колись величної споруди створив художник Петро Рижков. Він був представлений у 2009 році в Рівненському обласному краєзнавчому музеї на виставці присвяченій палацу. Тоді науковці, краєзнавці і колекціонери організували виставку, на якій презентували фотографії та документи, які стосувались маєтку князів. Серед експонатів виставки були описи палацу зроблені, зокрема, письменниками Пантелеймоном Кулішем та Володимиром Короленком. На виставці також можна було побачити книги з бібліотеки князів Любомирських – їх дивом вдалось врятувати під час пожежі в палаці у 1927 році.

У 2016 році поблизу стадіону «Авангард» археологам вдалось знайти рештки князівської резиденції. На місці розташування історичної споруди дослідники знайшли понад 320 артефактів. Археологічні дослідження відбувались в рамках проекту «Відновимо замок (палац) у Рівному». Однак уже у наступному, 2017 році фінансування даної програми припинилось.

Знайдені під час розкопок предмети були передані у Рівненський обласний краєзнавчий музей. Фрагменти керамічного посуду, шматочки цегли, з якої був побудований палац, знаряддя праці та предмети побуду – все це нагадує про те, що колись у Рівному був такий величний палац. Він міг би бути головним туристичним об’єктом міста, але склалося інакше.

Безлімітне пальне та безкоштовна роздача солі: що очікувати рівнянам найближчим часом

0

Після вторгнення ворожих військ на територію нашої країни кожен українець відчув наслідки економічної кризи. Окупанти знищують об’єкти інфраструктури, заклади освіти, релігійні установи та особисте житло. 

У Рівненській області не проводять активних бойових дій, але нафтобази нашого регіону зазнали нападу агресора. Жителі всієї країни відчули гостру нестачу пального, через що на автозаправках формувалися величезні черги. Крім того, через неможливість діяльності одного з найбільших постачальників солі рівняни штурмували магазини, супермаркети, кіоски у пошуках цього продукту. Зараз ситуація дещо покращилася і міська влада оголосила про скасування лімітної видачі пального та безкоштовну видачу солі соціально незахищеним громадянам. Далі на rivne-future.com.ua

Безкоштовна сіль від ООН

Нещодавно міський голова Олександр Третяк повідомив, що на території Рівненської області будуть роздавати безкоштовну сіль. Такою інформацією очільник міста поділився під час вручення дипломів переселенцям, які закінчили курси вивчення української мови. 

Таку можливість надала світова продовольча програма World Food Program. Це окрема ланка Організації Об’єднаних Націй, яка займається наданням харчової допомоги. Їхня продукція надходить найменш захищеним категоріям населення.

Громада планує отримати близько 120 тонн солі. Якщо кожен рівнянин отримає по кілограму, то безкоштовною сіллю забезпечать 120 тисяч мешканців. Про місця роздачі повідомлять трохи згодом. Враховуючи ситуацію з видачею борошна в нашій громаді, потрібно максимально продумати алгоритм дій, щоб процес був прозорим та зручним кожному жителю міста.

Нагадаємо, 5 кілограмів борошна видавали переселенцям, пенсіонерам, багатодітним та малозабезпеченим сім’ям, а також одиноким матерям. При цьому на пунктах роздачі утворювалися черги. 

Ліміти на пальне поступово скасовують

Більшість рівнян помітили відсутність черг на автозаправних станціях. Якщо раніше кожному водію виділяли не більше 10 літрів, то зараз ліміти поступово збільшують або взагалі скасовують. Але є й інша сторона медалі. Ціни на пальне так і залишилися високими.

Черги на покупку дизпалива утворилися на початку травня. Тоді в Рівненській обласній військовій адміністрації вирішили створити інформаційні канали для того, щоб водіїв оперативно повідомляти про доставку палива на ту чи іншу АЗС. 

Мережа автозаправних станцій UPG оголосила про скасування з липня ліміту на реалізацію автогазу та дизпалива, натомість збільшила ліміт на видачу бензину до 40 літрів. WOG та ОЛАС відмінили ліміти на всі види пального.

Начальник Рівненської обласної військової адміністрації Віталій Коваль дякує митникам, прикордонникам та місцевим операторам ринку за часткове врегулювання питання насиченості пальним автозаправних станцій нашого міста. 

Завершення паливної кризи не відбулося, оскільки нафтобази не працюють і логістичні питання важко врегулювати. Місцева влада обіцяє зниження цін на пальне, оскільки довгострокові контракти про його постачання дозволяють розуміти його подальшу вартість та насиченість ринку.