Є постаті, які зробили значний внесок у розвиток нашого міста та його архітектурного вигляду, але їхні імена відомі не всім. Прогулюючись знайомими вулицями та улюбленими місцями відпочинку, рівняни не часто замислюються над тим, хто доклав зусиль до їхного створення. Коли чиновники з галузі будівництва та архітектури запитують рівненських архітекторів, чому ті не беруть за взірець будівлі Бориса Андрєєва, розбудовуючи історичний центр Рівного, ті дивуються: “А хто це такий?” Проте пам’ять про цього майстра десятками років живе у бетоні, склі, цеглі, лініях та силуетах рівненських будівель, пише rivne-future.com.ua.
Що відомо про життя Бориса Андрєєва
Борис Павлович Андрєєв народився у 1907 році у Теофіполі, що на Хмельниччині, у родині начальника поштово-телеграфного відділення. У 1925 році майбутній архітектор закінчив Рівненську російську приватну гімназію і, щоб не потрапити до польської армії, вирішив поїхати навчатися до Чехословаччини. Там він вступив до Празького політехнічного інституту на факультет архітектури та наземного будівництва.
Студент Андрєєв належав до російської громади Праги, яка підтримувала його матеріально, коли уряд країни перестав допомагати фінансово студентам-емігрантам. У 1936 році з дипломом інженера-архітектора Борис приїхав до Рівного, однак влада не надала йому дозволу на постійне проживання на території Польщі. Лише через три роки чоловік отримав паспорт чужинця Польської держави із забороною пересуватися територіями деяких воєводств. Щоб відвідати родину у Рівному, Борису щоразу потрібно було узгоджувати свій візит із владою.
Після завершення навчання та переїзду до Рівного архітектор-початківець Борис Андрєєв не мав ані досвіду, ані роботи. Перша архітектурна спроба сталася випадково, коли у 1936 році він потрапив у групу розробників інтер’єру головпоштамта на вулиці, яку рівняни знають як Соборна. На той час будівництво головпоштамта вже було завершено, але Борису доручили розробити інтер’єр операційної зали. А у 1965 році Андрєєв долучився до розробки проєкту реконструкції головпоштамта – було прибудовано приміщення на вулиці Міцкевича.
У 1936 році родинні зв’язки допомогли Борису Андрєєву отримати роботу за фахом у бюро будівельно-проєктних робіт інженера Сергія Нєменського. Проте тут архітектору-початківцю не щастило. Незважаючи на те, що автором більшості проєктів був саме він, його ім’я ніде не згадувалося, тому що підписував усі документи пан Нєменський. Одним із перших великих проєктів на початку кар’єри Андрєєва був котедж у селі Старомильськ поблизу Здолбунова, що належав чеській родині. Будинок був створений у популярному стилі того часу – конструктивізм. Хоча з часом котедж обріс усілякими прибудовами, впізнати руку відомого рівненського архітектора у ньому все ж можна.
1939 рік став для Бориса Павловича часом, коли він міг цілком присвятити себе улюбленій справі, проте всі плани зруйнувала Друга світова війна.
Діяльність під час та після війни
Під час окупації Рівного Борис Андрєєв працював у технічному відділі гебітскомісаріаті. З вікон його кабінету відкривався чудовий краєвид на Свято-Воскресенський собор, який надихав архітектора малювати.
Борису Андрєєву дивом вдалося уникнути повоєнних репресій, і він став одним із перших професійних архітекторів, які піднімали наше місто з руїн, залишених війною. Зокрема, за його проєктом відбудовували старе приміщення школи №15 на вулиці Пушкіна, приміщення міської лікарні на вулиці Драгоманова, 9, а також зводили готель “Рівне”. У 1950-му році за проєктом Андрєєва на місці зруйнованого внаслідок бойових дій театру Зафрана було зведено будівлю “Облпроєкту”. А за одну зі спроєктованих будівель Борис Андрєєв мало не поплатився арештом.
У першій половині 1950-х років рівненський архітектор долучився до зведення 100-квартирного будинку з аркою на Соборній. Навіть ескізи ліпнини з українськими етнічними елементами, яка прикрашає фасад будинку, архітектор розробляв власноруч. Такі “надмірності” були заборонені, і через них легко можна було потрапити до списку “ворогів народу”. Щоб втілити все так, як передбачав його проєкт, Борису Павловичу довелося їхати до Москви і отримувати дозвіл.
Гордість повоєнного міста
Гастроном “Ровно” був проєктом Бориса Андрєєва і гордістю повоєнного Рівного. Він розміщувався на першому поверсі триповерхового будинку з ротондою на даху, що прикрашав район центрального продовольчого ринку. Хоча за стільки часу в цю будівлю були внесені численні “поправки”, погляд містян все одно притягують вікна оригінальної конфігурації, оздоблені наличниками, що імітують масивну кам’яну кладку, пілястри, декоративний ліхтар у вигляді ротонди з колонами, який завершує будівлю. Ідею такого оздоблення Борис Павлович взяв із власної курсової роботи.
Інтер’єр гастроному для тогочасного Рівного був також вражаючим: великі прозорі вітрини, окремі для кожного відділу, простора зала з колонами і високою стелею, яскраві великі люстри, плитка на підлозі та візерунчасте оздоблення на стінах. Кілька десятиліть гастроном був єдиним у місті – і за асортиментом, і за зовнішнім виглядом – торговим закладом такого масштабу.
Борис Павлович прожив довгих 92 роки, поклавши все життя не лише на розбудову Рівного, а й на виховання цілого покоління архітекторів. Проте його внесок у розвиток міста за життя так і залишився невизнаним на належному рівні.
