Рівненщина – край талановитих особистостей, якими точно можна пишатися. Історія винахідника Георгія Харпака – Жоржа Шарпака, як його називали за кордоном, з містечка Дубровиця на Рівненщині, надихає і вражає своєю унікальністю. Адже Георгій Харпак – перший уродженець нашого краю, який отримав Нобелівську премію, пише rivne-future.com.ua. Цю престижну нагороду він отримав за винахід, який людям, необізнаним в ядерній фізиці, пояснював як “невеличку штуковину 10 × 10 сантиметрів”. Однак без цієї “штуковини” не обходиться майже жоден експеримент у фізиці високих енергій. Що відомо про рівненського генія?
Найголовніше з біографії Георгія Харпака
Георгій Харпак народився 1 серпня 1924 року у невеликому місті Сарненського повіту у єврейській родині. Між собою родина Харпаків спілкувалася їдишем. Мати Георгія, Хане, була дуже освіченою особистістю, любила літературу та музику. Батько працював бухгалтером у лісовому господарстві, а також утримував мануфактурну крамницю на одній із головних вулиць.
Початкову школу Георгій Харпак закінчив у рідній Дубровиці. Мешканець Дубровиці Федір Мосійчук поділився з журналістами, які збирали інформацію про життя винахідника, спогадами про спільне дитинство. Георгій та Федір у шкільні роки були гарними друзями, часто грали у футбол, пасли гусей і взагалі не помічали різниці між собою у національностях. Федір розповів, що одного разу його товариш, граючись у воді, наступив на стебло очерету і поранив ногу. До відкритої рани потрапив мул і почалося запалення. Лікар порадив батькам хлопчика відвезти його на лікування до Варшави, і відтоді хлопці більше ніколи не бачилися. Федір Мосійчук навіть писав листи давньому другові у Францію разом з директорами Дубровицької і Сарненської шкіл, і той обіцяв приїхати у гості. На жаль, так і не встиг.
Учителі також помічали здібності майбутнього винахідника і неодноразово рекомендували батькам влаштувати його до школи, де він міг би отримати більш ґрунтовну освіту. Тому змалечку Георгію разом із батьками та братом довелося трохи помандрувати: спочатку два роки вони жили у Палестині, потім у Варшаві, після чого переїхали до Парижа. Там юний геній екстерном склав іспити і закінчив паризьку комунальну школу завдяки своїм блискучим математичним знанням та був сповнений надій, але все обірвала війна.
Друга світова війна докорінно змінила життя талановитого фізика, адже він був євреєм польського походження і пережив переслідування. За воєнні роки він долучився до руху Опору, потрапив до концтабору Дахау, де неодноразово був за мить від смерті. Однак лише політичні зв’язки та знання шести іноземних мов допомогли йому та його родині врятуватися.
Про винахід Харпака
Повоєнній Франції критично бракувало науковців у галузі фізики, і Георгій Харпак, усвідомивши перспективність цієї сфери, паралельно з інженерною освітою почав приділяти час вивченню ядерної фізики. Зрештою він здобув докторський ступінь і завдяки своїм досягненням у науці потрапив до Європейського центру ядерних досліджень у Женеві, де у складі міжнародної команди науковців здійснював різні дослідження на одному з перших прискорювачів частинок.
Під час вивчення елементарних частинок фізикам потрібно було встигнути зафіксувати те, що існує лише мілісекунди, щоб зрозуміти, куди і як рухаються ці частинки. Однак старі прилади були занадто повільними для цього, тож Георгій Харпак створив прилад, який працював набагато швидше і точніше – багатодротяну пропорційну камеру (або камеру Шарпака). Ця камера вловлювала сліди частинок у газі і одразу передавала інформацію на реєструвальні системи. Цей винахід заклав початок низки визначних відкриттів у фізиці і став основою для детекторів у великих наукових лабораторіях.
У 1992 році Георгій Харпак був нагороджений Нобелівською премією з фізики «за винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багатодротяної пропорційної камери».
