Кладовище – це не лише останній пристанок земного шляху людини, а й цінний історичний об’єкт. Старовинні цвинтарі можуть багато розповісти про культуру поховання минулих століть, а коротенькі скорботні надписи на могильній плиті іноді скажуть більше про людину, ніж томи мемуарів. Історія старих кладовищ Рівного не настільки відома, як Личаківського кладовища у Львові чи Байкового у Києві. Та все ж рівненські цвинтарі є цікавими об’єктами для дослідників минулого, туристів і самих жителів Рівного, пише rivne-future.com.ua.
Тут «спочиває» історія Рівного: таємниці кладовища «Грабник»
Одним із найстаріших цвинтарів міста Рівне є «Грабник». Кладовище знаходиться біля Свято-Покровського собору. І якщо місце розташування цього старовинного кладовища відоме багатьом, то далеко не всі знають походження його назви. В минулому тут був приміський район – Грабник, від якого і пішла назва цвинтаря.
Зокрема історик-краєзнавець Волині Микола Теодорович переповідав таку бувальщину: буцімто на початку XVIII століття тодішній власник Рівного князь Станіслав Любомирський поскаржився, що поблизу Рівного немає місцевості, де можна було б влаштувати полювання. Друзі князя запам’ятали його слова і щойно той поїхав у справах до Варшави, взялися висаджувати ліс. Для цього було залучено тисячі селян, привезено величезну кількість молодих деревець та кущів. За переказами, всього за одну за ніч було висаджено ліс, в який друзі князя напустили різної дичини. Оскільки серед насаджень переважали граби, то ліс отримав назву Грабник. На початку XIX століття частина ділянки лісу була відведена на цвинтар.
Перші поховання на кладовищі «Грабник» розпочалися в 20-х роках XIX століття. Зокрема, дослідникам вдалося віднайти поховання, яке датоване 1821 роком, з написом на надмогильній плиті: «Тут покоїться прах раба Божого кандидата Миколи Андреянова. Жив 75 років помер 1821 р.». Спочатку на «Грабнику» ховали переважно заможних рівнян – міських чиновників, військових високого рангу та членів їх родин.
«Грабник» став останнім притулком для багатьох рівнян, які відзначились добрими справами. А оскільки історію творять люди, то сміливо можна сказати, що тут «спочиває» історія Рівного. Отож вічний спочинок тут знайшли: педагоги Юліян Захаржевський, Віра Конторовська, Іван Куліш, директор Рівненського реального училища Соколов, рівненські лікарі Микола Прохоров, Олександр Виноградов, Костянтин Хржановський, меценати подружжя Гонопко. Тут поховані батько та сестра письменника Володимира Короленка.
Одразу після перших поховань на цвинтарі з’явилась невеличка капличка. Згодом, в 1848 році на місці каплички було збудовано церкву святого первомученика Стефана. Святиня збереглася до наших днів.
На «Грабнику» привертають увагу німецькі поховання кінця XIX-початку XX століття. Небідні рівненські німці замовляли собі величні надгробки та пам’ятники, виготовленням яких тоді займалась майстерня Ярмушевича.
На жаль, час безжальний – замість колись розмашистих німецьких поховань сучасники можуть побачити напівзруйновані надгробки.
В радянські часи цвинтар «Грабник» став місцем поховання для представників компартійної номенклатури, «енкаведисти» та комісарів Червоної Армії. В той же час кладовище стало місцем поховання для багатьох українських патріотів, провідників ОУН-УПА, які загинули від рук «енкаведистів». Тут є декілька братських могил. У 2002 році до 60-ї річниці створення УПА на цвинтарі було зведено меморіальну каплицю.
Дубенське кладовище: від військового цвинтаря до загальноміського
Іще один найстаріший цвинтар Рівного називається Дубенський. Його поява пов’язана з розбудовою в кінці XIX століття військового містечка в передмісті Воля, через яке пролягав шлях на Дубно. Звідси й походить назва кладовища.
Найдавніші поховання, які можна тут знайти датовані 1900-м роком. Спочатку на Дубенському цвинтарі ховали лише військових, які входили до військового гарнізону Російської імперії, який дислокувався в Рівному. Тут можна віднайти чимало могил офіцерів російської імператорської армії з рівненського гарнізону.
З роками кладовище розширялось і на Дубенському цвинтарі почали ховати не тільки військових, а й цивільних. Згодом тут сформувались окремі квартали, де ховали людей різних національностей та конфесій. Збереглися польський, чеський та єврейський квартали, а також братські могили військових різних армій.
Зокрема, на цьому цвинтарі є братська могила 1800 солдатів-волинян, які воювали в Першій світовій війні в лавах російської імператорської армії. Покояться тут і радянські бійці, які загинули в роки Другої світової війни.
Особливу увагу привертає католицька частина кладовища. Одразу видніються білі хрести – це поховання польських легіонерів, які загинули на Рівненщині в 1920 році в боях з більшовиками.
Поховані тут і українські герої, військовики Української Народної Республіки генерал-хорунжий Василь Тютюнник та полковник Костянтин Вротновський-Сивошапка. За часів радянської влади заборонялось не те, що доглядати за їх могилами, а й згадувати про поховання тут українських вояків.
Знайшов вічний спокій на Дубенському кладовищі польський священнослужитель Маріан Лузар, добродійниця Ханечка Динаковська, графиня Марія Коморовська, яка належала до шляхетського польського роду, з якого буцімто походить екс-президент Польщі Броніслав Коморовський.
Більшість старовинних надгробків на Дубенському кладовищі з часом зазнали руйнувань. Багато надписів затерлися, а на деяких пам’ятниках, навпаки, збереглися старовинні чорно-білі фото. Здається, наче зі світлин дивляться на сучасників рівняни з далекого минулого – саме такими їх запам’ятали їх рідні.
По-варварськи знищені радянською владою: старовинні кладовища на Литовській вулиці
Крім «Грабника» і Дубенського цвинтаря старовинними кладовищами Рівного вважаються «Литовське» (за назвою вулиці Литовська) та єврейське. А також епідеміологічне, яке знаходилось поряд з двома вищезгаданими цвинтарями – там ховали померлих від інфекційних хвороб.
Відомо, що на «Литовському» кладовищі ховали православних. Місцеві жителі іноді ще називали його «Омелянівським» або «Кладовищем на Литовській». Далі за «Литовським» знаходилось єврейське кладовище. Точна дата появи цього цвинтаря невідома, але за інформацією дослідників воно існувало з XVIII століття. Принаймні, на карті Рівного XIX століття єврейський цвинтар уже був позначений.
Усі три кладовища, і православне, і єврейське, і епідеміологічне спіткала сумна доля. На початку 70-х років XX радянська влада вирішила знести старовинні цвинтарі у зв’язку з будівництвом адміністративної будівлі для компартійного обкому. Людей було попереджено про ці плани, радянська влада запропонувала родичам померлих перенести останки їх рідних на інші кладовища міста. Тодішня влада обіцяла містянам допомогу у вирішенні цього питання, однак це було лише на словах. За свідченнями жителів міста, люди самотужки займались перепохованням рідних, а чимало хто й не встиг цього зробити.
Занедбане єврейське кладовище з часом перетворилось в парк. На тамтешніх пагорбах велосипедисти облаштували спеціальну трасу для трюків. Містяни приходять сюди відпочивати, палити багаття та смажити шашлики, часто не задумуючись, що це місце вічного спочинку рівнян, які жили в минулі століття. Про це хіба що нагадують залишки гранітних монументів, які лише деінде виступають з-під землі.
