Субота, 27 Квітня, 2024
Home Blog Page 3

Архітектурні символи Рівного

By
Olga Gergeliuk
-
0

Як і кожне українське місто Рівне має свої унікальні архітектурні символи. Вони наче візитівка для гостей і наче рідне обличчя для рівнян. Деякі з них мають багатовікову історію і зуміли вберегтися попри буремні історичні події, пише rivne-future.com.ua.

Свято-Воскресенський кафедральний собор

Цей православний храм знаходиться в самісінькому центрі Рівного. Історія виникнення святині сягає XVIII століття. У 1731 році дерев’яну Свято-Воскресенську церкву було побудовано навпроти Будинку побуту. У 1881 році тут спалахнула пожежа – загорілась дерев’яна будівля міської пошти. Полум’я перекинулось і на сусідні об’єкти, в тому числі і на церкву.

В результаті пожежі головний храм міста згорів. Рівнянам довелося ходити в інші храми для молитви, а на місці згорілої Свято-Воскресенської церкви люди встановили дерев’яний хрест, а на свята приносили до нього квіти.

Нова історія Свято-Воскресенського собору розпочалась у серпні 1890 року. Храм вирішили побудувати з нуля. Для цього навіть обрали нове місце – центр Рівного. Раніше на цьому місці була дерев’яна церква Воскресіння Христового, заснована княгинею Марією Несвицькою-Рівненською. Церква була спалена під час монголо-татарської навали.

Відомо, що на закладенні будівництва нового храму був присутній російський імператор Олександр III разом з членами своєї родини. Імператорська сім’я приїжджала на оглядини Тараканівського форту (поблизу Дубного), після чого заїхала в Рівне. За переказами, імператор Олександр III заклав першу цеглину у фундамент майбутньої церкви і поклав срібні та золоті монети.

Розробив проект нового храму архітектор на прізвище Дайнека. На будівництво церкви було виділено 86 тис. рублів. Освячення новозбудованого храму відбулось 1895 року, після чого він відкрив свої двері для прихожан.

За часів Радянського Союзу церкву хотіли знести. Радянська влада хотіла побудувати на місці святині торговий центр. У 60-х роках XX століття у приміщенні собору діяв музей космонавтики та наукового атеїзму, а у нижній частині організували рибний склад.

Лише напередодні розпаду Радянського Союзу, у 1989 році Свято-Воскресенський собор знову відкрив свої двері для вірян.

Костел святого Антонія

Споруда є однією з найвпізнаваніших пам’яток архітектури Рівного. Коли саме розпочалось будівництво костелу точно невідомо. За одними даними, процес будівництва стартував у 1858 році, за іншими у 1868 році. Костел св. Антонія був зведений на місці попередніх римо-католицьких святинь. Будівництво костелу було завершено у 1899 році, а розписи та оздоблення об’єкту тривали майже до кінця 20-х років XX століття.

Цікаво, що з самого початку існування костел мав шпилі і тривалий час був найвищою спорудою міста.

Після Другої світової війни радянська влада демонтувала шпилі і верхній ярус кутових веж. Майно костелу було розграбовано, а ксьондза (священика) було вислано в Казахстан. За часів Радянського Союзу будівля використовувалася в якості кінотеатру.

У 1987 році тут відкрився зал камерної та органної музики.

Свято-Успенська церква

Храм відомий тим, що є однією з найстаріших споруд у Рівному та є пам’яткою архітектури національного значення. Свято-Успенська церква повністю дерев’яна, для її спорудження не використовувались металеві цвяхи. Святиня була побудована у 1756 році і збереглася до нашого часу в неушкодженому вигляді. Певний час церква була греко-католицькою. За переказами, в храмі молився один із лідерів Коліївщини Іван Гонта перед битвами з польською владою.

У 60-х роках XX столітті церкву ледве не спіткало знесення. Радянська влада хотіла побудувати на місці храму гуртожиток. На щастя, ці плани не втілились в життя. І уже в 1979 році Свято-Успенська церква отримала статус пам’ятки архітектури національного значення.

Рівненський обласний краєзнавчий музей

Рівне складно уявити без краєзнавчого музею, який теж має статус пам’ятки архітектури національного значення. Музей розташований в центральній частині міста. Будівля музею була зведена у 1839 році і спочатку використовувалась, як приміщення для Рівненської чоловічої гімназії.

Офіційною датою заснування Рівненського краєзнавчого музею вважається лютий 1940 року. В період німецької окупації музей припинив своє існування. Приміщення будівлі зайняли окупанти, а музей перемістили до невеликого будинку по вулиці Короленка (район Майдану Незалежності).

Однак і після звільнення Рівного від нацистів музей ще не скоро зміг повернутися в приміщення колишньої чоловічої гімназії. Лише у 1975 році музей знову «переїхав» в приміщення колишньої чоловічої гімназії.

У Рівненському обласному музеї зберігаються скарби давньоруських срібних прикрас XII-XIII ст., твори волинського іконопису, предмети козацької доби, унікальний гербарій рідкісних рослин Рівненщини та багато чого іншого. Загалом у фондах музею налічується близько 298 тис. експонатів.

Рівненський обласний музично-драматичний театр

Сучасна будівля Рівненського обласного музично-драматичного театру, без сумнівів, є однією з візитних карток міста. Драмтеатр часто зображують на сувенірній продукції.

Знаходиться музично-драматичний театр в центрі міста – на Театральній площі. Театр був заснований у 1939 році, однак уже через два роки з початком німецької окупації міста припинив свою роботу. Відновлення робити театру відбулося у 1944 році, після звільнення Рівного від нацистів. Впродовж багатьох років театр працював у приміщенні будинку культури будівельників. На початку 60-х років театр переїжджає у новозбудоване приміщення. Однак у 1978 році у театрі сталась пожежа, після чого актори знову повернулись до попередньої локації – будинку культури будівельників.

Лише у 1983 році рівненській театральній трупі вдалось повернутись у відбудоване приміщення.

Костел Петра і Павла

Цей римо-католицький храм був збудований середині 30-х років XX століття. Будівля побудована в стилі конструктивізм. Спорудження храму відбувалось в часи коли Рівне входило до складу Польщі.

Після Другої світової війни костел закрили, а в його приміщенні облаштували спортзал та офіс. Лише у 1991 році, після здобуття Україною незалежності, храм був повернутий вірянам.

Колона Божої Матері

Скульптура Божої Матері знаходиться в центрі Рівного, неподалік Свято-Воскресенського собору. Не дивлячись на те, що пам’ятний знак був встановлений у 2003 році, він має значно давнішу історію. Колону звели на місці попередньої архітектурної пам’ятки, знищеної радянською владою у 1952 році.

Вперше колону Божої Матері на цьому місці встановили в далекому 1770 році. Тоді містом ширився мор – люди помирали сотнями. Жителі міста вирішили зібрати кошти і встановити скульптуру Богоматері, щоб вона охороняла Рівне від нещасть. Цікаво, що як тільки містяни реалізували свій задум – недуга почала відступати. Тоді містом пішли розмови, що Божа Матір почула молитви рівнян і зглянулась над ними.

Через 75 років місто знову стикнулось з тяжким недугом, який забирав життя людей. На цей раз Рівним розповсюджувалась холера. Пам’ятаючи про диво, яке сталось понад 70 років, містяни знову вирішили звернутись в молитвах до Божої Матері, а також відреставрувати колону.

Скульптуру Богоматері вважали святинею і католики, і православні. На жаль, історія не зберегла ім’я скульптора, який спорудив колону.

В 1952 році радянська влада демонтувала колону. Досі лишається невідомим, куди вивезли улюблену статую багатьох містян.

Однак в роки незалежної України, в 2003 році колона Божої Матері знову з’явилася в місті. Нову скульптуру виготовили максимально схожою на попередню. Над трьохметровою колоною працював скульптор Володимир Стасюк та архітектор Леонід Закревський. 

Звичайно, це не весь перелік архітектурних символів Рівного. Але всі вищезгадані пам’ятки архітектури, без сумнів є найбільш впізнаваними та відомими. Саме з ними у багатьох людей асоціюється місто Рівне.

Якими були домівки жителів Рівненщини в давнину: будівництво та традиції

By
Olga Gergeliuk
-
0

З давніх часів хата для українців мала сакральне значення. Наші предки дуже серйозно підходили до пошуку місця будівництва майбутньої домівки. А сам процес спорудження нової хати супроводжувався цілим комплексом обрядів, звичаїв та прикмет. В минулі століття на Рівненщині було чимало особливостей будівництва домівок та обрядів пов’язаних з цим процесом, пише rivne-future.com.ua.

Якими були хати жителів Рівненщини в минулі століття?

У XIX-першій половині XX століть на теренах Рівненщини в основному були дерев’яні будинки з солом’яною стріхою. Такі житла були притаманні Волині – історико-етнографічному району, куди входила переважна частина Рівненщини.

Зазвичай, для спорудження будинку господарі винаймали майстра, адже впоратись самотужки, без професіонала було важко. Майстрів-будівельників вважали людьми з надприродними можливостями. Під час будівництва  майстру старались всіляко догоджати, побоюючись, що він може заложити хату так, що в ній не буде щастя.

У другій половині XIX – на початку XX століть в межах Рівненщини переважали тридільні житла: «хата» + «сіни» + «комора». Такі хатини можна було побачити на Радивилівщині, Гощанщині, Острожчині, Млинівщині. Інколи до хати добудовували ще хлів: «комора» + «сіни» + «хата» + «хлів».

Бідніші верстви населення часто будували дводільні житла: «хата» + «сіни». Існували й будинки з двома житловими приміщеннями. Одне з них було основною кімнатою, а друге використовувалось, як святкове або для приїжджих гостей. Часто в таких хатах жили дві сім’ї – наприклад, батьки та їх син з невісткою. Такий варіант житла називали «хата через сіни», адже обидва житлові приміщення розташовувались по один бік сіней.

Часто, коли діти виростали, то батько віддавав комору сину. Її переобладнували в житлове приміщення і там починала жити нова сім’я. Проте, все ж за якийсь час для молодої родини старались спорудити нову хату.

Житла будували у зрубно-каркасній, каркасно-дильованій і рідше у зрубній техніках. Хату перекривали дерев’яною стелею на поперечних сволоках або як їх іще називали бальках. Усю поверхню даху крили солом’яними сніпками зв’язаними при корені, тобто колоссям вниз.

Двері в будинок колись були незначних розмірів – вони вели в сіни (передпокій). З передпокою окремі двері вели відповідно в житлове приміщення і комору. Вікон в будівлях наших предків було небагато – два-три.

Варто зазначити, що важливе місце в хаті займала піч. Адже в ті часи вона відігравала роль місця приготування їжі і опалювального пристрою. Недарма ж існує приказка: «піч у хаті – те саме, що вівтар у церкві». Піч була символом домашнього вогнища і неперервності роду. Її всіляко розмальовували господині. З початку XX століття в систему опалення будинків жителів Рівненщини увійшла грубка. Її споруджували з вогнетривкої цегли чи з каменю.

Оскільки в ті часи будинки були дерев’яні, то до вибору деревини для будівництва житла, підходили вкрай відповідально. Для зведення зрубних стін здебільшого використовували сосну, рідше – осику. Сосну обирали пряму та високу, дивились, щоб дерево було смолистим. Цінувалась, звичайно, і деревина з дуба. З нього виготовляли важливі елементи – підвалини, стовпи каркасу, тиблі. З деревини дуба могли виготовляти меблі, а от для будівництва стін його не використовували. Наші предки уникали дерев в які вдарила блискавка, звалила буря та з покрученими стовбурами. Вважалося, що деревина з таких дерев може принести лихо.

Яких обрядів, звичаїв та прикмет дотримувались на Рівненщині в процесі будівництва житла?

В давнину весь процес будівництва домівки, починаючи від вибору місця для хати і завершуючи новосіллям, супроводжувався обрядами, звичаями, прикметами та всілякими повір’ями. В народі вірили, що дотримання всіх звичаїв і прикмет обов’язково забезпечить щасливе життя мешканців майбутньої хати.

Перш за все, серйозно підходили до обрання місця, де мали споруджувати майбутню домівку. Ніколи не будували у місцях захоронень та поблизу них, на перехресті доріг, на місцях вбивств. Часто перед початком будівництва обране місце освячував священик. Існувала також цікава традиція: на місці майбутнього житла господар клав звечора хліб, а зранку перевіряв, чи він залишився. Якщо хліб лишився на місці, то ділянка вважалась хорошою для будівництва домівки.

Жителі Рівненщини не починали будувати хату у високосний рік. Звертали увагу й на фази місяця – ніколи не починали споруджувати хату, коли місяць «молодий». Будівництво хати не розпочиналось в понеділок, бо його вважали «тяжким днем». Зокрема, на Гощанщині зустрічався цікавий звичай, коли хату починали будувати в суботу, причому, не зранку, а з полудня.

Під час закладин майбутньої хати у куті клали жертовні предмети, зазвичай, це були монети. Перед початком будівництва обов’язково частували родичів, сусідів і майстрів.

Важливим процесом було поселення у новобудову – входини. Часто в новий дім переходили на повний місяць. В давнину вірили, що в такому разі «в хаті всього буде повно». Поширеною була традиція пустити першим в новобудову кота, часто домашнього улюбленця лишали переночувати в хаті і лиш на наступний день заселялись господарі. Новий дім обов’язково мав освятити священик. А першим поріг нової хати переступав господар дому, він вносив хліб та сіль на рушнику. Після господаря в будинок заходили інші члени родини та гості. Кожен з них щось ніс в руках – хліб, солодощі, адже заходити перший раз в нову хату з порожніми руками заборонялося.

В давнину вірили, що оселя, наче живий організм. Тому й існувало стільки забобонів і традицій навколо процесу будівництва житла і новосілля. Кожна молода сім’я вірила, що в новому домі буде злагода, достаток та щастя.

Історія рівненського спідвею

By
Oksana Semenyuk
-
0

У Рівному облаштований спеціальний стадіон для проведення спідвейних перегонів. 24 травня 1959 року відбулися перші змагання на мототреці. Як тільки не називають перегони на гаревій доріжці, проте кожного разу побачені картинки надовго залишаються в пам’яті відвідувачів. Учасники видовища викладаються на повну, адже живуть цим спортом, прагнуть перемоги та визнання, тому презентують неймовірне шоу, щоб ви відчули всю атмосферу. Більше на rivne-future.

Як все починалося

Наприкінці 50-х років минулого століття в Рівному розпочали будівництво першого на території Радянського Союзу мототреку. 1958 року стартували перші роботи по облаштуванню доріжки, а вже наступного року 24 травня відбулися перші перегони. Цей день увійшов в історію. Початок спідвейних змагань зберігся не лише в пам’яті, а цій даті присвятили ювілейну експозицію в Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Пожовклі газетні вирізки, старі світлини, афіші минулого століття нагадують про ті часи, коли все тільки почалося. 

Декілька десятиліть назад класичні спідвейні перегони проводили на доріжках з твердим покриттям без огородження по зовнішньому їх радіусу. Вже в післявоєнний час в Європі будувалися спеціальні треки. Цю технологію підхопили і рівненські розробники. Величезний внесок зробив Юрій Корхов, який життя свого не уявляв без спідвею і на той час керував Рівненським обласним комітетом Добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ). 

Як справжній ентузіаст разом з однодумцями він переконав владні структури і довів необхідність існування спортивно-технічного комплексу у Рівному. Дозвіл на будівництво мототреку отримали. Для цього виділили біля 20 гектарів незайманої землі на околиці міста. Ініціативу Корхова підтримували підприємства, організації, установи не лише Рівного, а й всієї області. Працівники ДТСААФ та любителі спортивної гонки буквально жили на будівництві. Батько радянського спідвею Володимир Карнєєв у своїй книзі “Життя у кільці швидкості” пригадує, як він навідався до комітету, а на дверях організації зустрівся лише з табличкою, де написали про закриття у зв’язку з перебуванням його працівників на будівництві мототреку.

Про складнощі будівництва та перше змагання

Не все йшло як по маслу, адже у кожній справі зустрічаються підводні камені. Укладання якісної гаревої доріжки потребувало сил та знань. Нерідко досягти бажаного результату вдавалося методом проб та помилок. Для покриття використовували то піщаник, то просіяний паровозний шлак, який утрамбовували згодом сумішшю битої цегли і гравію. Найкращим рішенням стало використання гранітно-базальтової крихти та глини. Все гарно утрамбували катками та залучили важку техніку.

Рівненський мототрек збудували в рекордно короткий час. 24 травня 1959 року тут зустрічали охочих позмагатися за першість у спортивних гонках на гаревій доріжці. Рівненські спідвеїсти посіли призове друге місце, поступившись львівській команді. Своїми стараннями відзначилися такі наші земляки: Іван Хорват, Борис Савойський, Віктор Улянін, А. Гуменюк, В. Кучеренко та інші.

Іван Хорват та Леонід Дроб’язко – легенди “чорного” спорту Рівного

Іван Радіонович Хорват був учасником перших перегонів 24 травня 1959 року. До цього часу він приймав участь у мотогонках в різних містах України. Випробував силу та можливості радянських мотоциклів ІЖ, К-125, К-750. Звичайно, спортсмен не міг пропустити історичні перегони в своєму місті і виборов перемогу на свіжепобудованому дерев’яному треці у Рівному.

Тоді проводилися змагання відразу серед учасників декількох категорій. Клас 350 сантиметрів кубічних зібрав найбільшу кількість гонщиків – 14. Іван Хорват стартував під символічним номером 13 та зумів обігнати спортсменів, які представляли Рівненську, Львівську, Івано-Франківську, Закарпатську та Волинську області. 7 переможців змагалися у фінальній частині. Іван Радіонович перетнув фініш за рекордні 2 хвилини 53 секунди і започаткував перший рекордний час на рівненському треку. Поки молоде покоління відшліфовувало свою майстерність, кращих за Хорвата важко було найти.

Леонід Дроб’язко був улюбленцем серед рівненських вболівальників. Кожен його вихід на доріжку шанувальники підхоплювали оплесками та гучними оваціями, що значно підтримувало спортсмена та допомагало зосередитися на гонці, адже він був надією всієї публіки. Гонщик успішно виступав в складі команди “Радуга” з 1965 по 1967 роки. За три роки Леонід Дроб’язко зумів провести 28 гонок. Йому належить звання найрезультативнішого гравця серед рівненських спідвеїстів. Особливо вдалим та рясним на перемоги видався 1966 рік. Третину очок, які отримала “Радуга”, виборов саме цей спортсмен. Фанати так і говорили: йду “на Дроб’язко”.

Недоліки спортивної споруди призвели до реконструкції

Попри шалену популярність гарова доріжка мала декілька недоліків, які можна було усунути в процесі реконструкції. Тому в 70-их роках минулого століття стартували відповідні роботи. У 1983 році на честь 700-річчя Рівного відкрили оновлений мототрек, який довгий час вважали одним з кращих європейських спортивних комплексів, де проводили міжнародні змагання найвищих рівнів. Закордонні гості відзначали високий рівень підготовки рівненського мототреку. Нова рівненська спортивна доріжка визнана найкращою у Радянському Союзі, а також увійшла в п’ятірку лідерів серед країн Європи.

Святкували протягом двох днів. 17 вересня на доріжці змагалися радянські спортсмени. Наступного дня відбулася міжнародна гонка за участю представників Польщі, Угорщини, Чехословаччини. Розповідають, що цю подію з нетерпінням чекали тисячі шанувальників, навіть не всім вистачило місць. 

Стадіон може розмістити 15 тисяч глядачів, для яких передбачено два входи. Доріжка довжиною в 360 метрів покрита гранітною крихтою. На території діє в’їзд у закритий парк та ще один для карет швидкої допомоги, пожежних машин та спецтехніки по обслуговуванню спортивного треку.

Рівненський мототрек – одне з найулюбленіших місць проведення дозвілля серед рівнян та гостей міста.

Найстаріша будівля Рівного

By
Oksana Semenyuk
-
0

Найстарішою будівлею Рівного вважається Свято-Успенська церква, яку побудували в 1756 році. Навколо культової споруди створено чимало переказів. Храм користується популярністю серед закоханих пар. Багато наречених хочуть повінчатися в цій церкві, адже тут відчувається особлива та неповторна аура. Цей храм неодноразово планували знести, проте спільними зусиллями місцевих жителів вдалося зберегти рівненську святиню. Далі на rivne-future.

Загальні відомості про Свято-Успенську церкву

Свято-Успенську церкву віддавна ще називають Омелянівською. Через неї можна було дістатися до села Велика Омеляна, розташованого неподалік Рівного. Історики не дійшли спільного висновку, чи існувала на місці теперішнього храму інша церква. 

Свято-Успенською церквою пишається вся Рівненська область, адже її відносять до перлин стародавньої Волинської дерев’яної архітектури. У писемних згадках зазначено, що церкві надавали особливого значення протягом різних періодів. Віряни та гості обласного центру охоче відвідують осередок українського-православних традицій та прагнуть відчути атмосферу храму. У кінці XVIII століття до парафії Свято-Успенської церкви входили 71 двір із населенням 325 осіб у Рівному та 36 дворів у селі Тютьковичі.

Історичні документи зафіксували, що у 1756 році завершили зведення Свято-Успенської церкви та відбулося її освячення. Точної дати, коли розпочали будівельні роботи і чи існувала на місці храму попередниця, невідомо. Частина рівненських краєзнавців припускають, що на місці церкви у давніші часи стояла інша споруда. До наших днів збереглася лише одна святиня XVIII століття. У свій час вона розташувалася на окраїні Рівного. Існує ще одна назва церкви – Шевченківська, бо зараз розміщена на відповідній вулиці.

Свято-Успенську церкву збудували за кошти прихожан, не використовуючи при цьому цвяхів. Унікальна технологія була широко розповсюдженою в ті часи. Сучасними істориками та знавцями архітектури доведено, що майстри використовували такий спосіб доволі часто, а будівлі при цьому зберігалися довго.

Легенда найстарішої церкви Рівного

За давньою легендою, саме тут молився керівник гайдамацького повстання Іван Гонта разом зі своїми побратимами перед початком битви із шляхтою Польщі. Цікаво, у прибудові до церкви можна побачити частину ланцюга XVIII століття, яким приковували невіруючих прихожан. Такий метод застосовували, щоб люди публічно покаялися і стали наукою для інших.

Історичні джерела повідомляють, що стіни в храмі спочатку розписані не були. Згодом, у 1784 році невідомим майстром у м. Санкт-Петербург виготовлено дерев’яний іконостас у стилі бароко. Він містить елементи різьби, а розписаний золотими та срібними фарбами. Нині церква прикрашена розписами, які з’явилися тут вже пізніше, у 80-ті роки XX століття. У Свято-Успенській церкві є старовинні ікони, якими пишається настоятель храму отець Борис. Він каже, що точних відомостей про їх належність саме цій святині немає. У радянські часи церква була однією з декількох у місті Рівне. Сюди ж звозили ікони з інших місць. Тут збережено реліквію, датовану 1790 роком. Перекази свідчать, що вона належить виключно Свято-Успенській церкві.

Рівняни неодноразово рятували церкву від знищення

Свято-Успенська церква дивом збереглася до нашого часу. Ані масштабна пожежа у Рівному в XVIII столітті, ані панування Польщі, ані Друга світова війна не зазіхнули на святе місце. Найстрашнішим ворогом була радянська влада, керівництво якої в 60-х роках XX століття розпорядилося знищити церкву. Стара споруда не вписувалася в плани і заважала прокладанню залізничного шляху та будівництву поряд будівлі для компартійних органів. На місці храму мав з’явитися гуртожиток текстильного технікуму. Можливо, так би й трапилося, якби активісти нашого міста не заступилися за церкву, яку відвідували споконвіків. Віряни не змогли б пробачити собі, якби на їхніх очах знесли святиню. Писали листи, збирали підписи, навідувалися до тодішньої влади особисто. На прохання не руйнувати церкву таки звернули увагу.

У приміщенні обласного краєзнавчого музею збережено лист Григорія Лукашевича, написаний у 1963 році. Чоловік мешкав на вулиці Шевченка, часто відвідував храм і активно боронив його. Рівнянин доводив на папері, що храм являється цінною пам’яткою архітектури і його стіни чули молитву уманського сотника Івана Гонти. Давно вже відійшов у вічність Григорій Лукашевич, але до цих пір старожили не забули його вчинку.

У 2001 році на території храму біля старовинної дзвіниці встановили пам’ятний знак на честь відомого волинського травознавця Михайла Носаля. Він тривалий час мешкав у Рівному біля Свято-Успенської церкви та певний період був її настоятелем. Михайло Носаль являється лікарем народної медицини та створив перші книги з травознавстра в Україні.

Свято-Успенська церква втрачає свою автентичність

У 1979 році Свято-Успенській церкві присвоїли звання пам’ятки архітектури національного значення. У 2006 році відзначали черговий ювілей храму і в честь такої дати провели реставраційні роботи. З’явилася нова металева огорожа, внутрішні стіни укріпили та оббили водостійкою фанерою, поклали новий паркет, провели газ та опалення, а також поміняли електропроводку. Зовні храм пофарбували і покрили новою бляхою.

Свято-Успенська церква знаходиться під опікою церковної громади. Надвірні будівлі, дзвіниця та сама святиня виглядають охайними, доглянутими. Порівнюючи світлини початку та кінця минулого століття, можна помітити відмінності у зовнішньому вигляді церкви разом з прилеглою територією. Дзвіниця, яка виходить на вулицю Шевченка, вже позбулася дверей. Закрили віконниці верхнього ярусу. На самій церкві з’явилися два нові куполи. Історики та науковці вважають, що перебудовники в цьому плані перестаралися, адже спочатку на даху храму височів єдиний купол і це було родзинкою духовної будівлі. Цю особливість відзначали у давніх історичних джерелах та зображали на колишніх світлинах.

Держава не звертає уваги на дії реконструкторів та не виділяє коштів на утримання церкви. Дякуючи вірянам та небайдужим людям, храм підтримують в хорошому стані.

Історія залізничного вокзалу Рівного

By
Oksana Semenyuk
-
0

Залізничний вокзал приховує чимало цікавих історій. Це місце, звідки дипломати колись відправлялися на важливі переговори та зустрічі, куди приходили з валізами закохані пари і поспішали в романтичну подорож, де родиною вирушали на сімейні відпочинки на березі моря чи мчали на екскурсію в інше місто. Такими можливостями можна було скористатися завдяки потягам, які почали курсувати в Рівному в далекому 1873 році. Далі на rivne-future.

Рівняни мимовільно хрестилися і розбігалися в різні сторони, коли побачили вперше величезний транспорт, що рухався зі сторони Здолбунова. У мешканців нашого міста перехоплювало подив від побаченої картини: потяг подавав гучні сигнали, пихкав парою та з шаленим гуркотом наближався до станції. 

Коли диво техніки зупинилося, глядачі з обережною цікавістю розглядали «чудовисько», що так налякало їх і висловлювали свої емоції. Так зустріли переший потяг на новозбудованій станцій жителі нашого регіону. 25 травня 1873 року розпочався важливий етап в історії сполучення Рівного з іншими населеними пунктами. У списку присутніх були начальник станції, представники міськдуми, військові, місцеві дворяни, гімназисти, звичайні мешканці і будівельники. Рівне не могло дочекатися цього дня, адже в кожній газеті та журналі рекламували визначну подію. Друзі, родичі, сусіди, знайомі, колеги тільки й обговорювали масштабне дійство.

Залізничною колією Рівне умовно розділилося на західну та східну частини. Рівненський вокзал в свій час отримав статус найбільшої на західній гілці залізниці. Побудований в характерному для своїх років стилі. Два двоповерхові службові флігелі з’єднувало одноповерхове просторе приміщення. На жаль, до наших днів тогочасний вокзал не зберігся, але його можна побачити на світлинах. Лише частина історії вціліла – складське приміщення, розташоване в Ковельському парку. Крім залу очікування, багажного відділення та квиткових кас, подорожуючі могли перекусити в ресторані чи завітати в буфет.

Рівненський вокзал – місце прогулянок та зустрічі важливих гостей

Рівненський вокзал користувався популярністю серед містян та заможного дворянства. Тут відпочивали любителі світського життя та насолоджувалися звуками потягів. Залізниця приваблювала не лише дорослих, а й діти з цікавістю розглядали бурхливий рух на коліях. Місцеві панянки прогулювалися неподалік в пишних сукнях, потенційні наречені заглядалися на привабливих чоловіків, а гімназисти вешталися по перону замість відвідування уроків.

Особливою подією для міста була зустріч на вокзалі особливих персон. Залізниця пам’ятає приїзди імператорів Олександра III (1890 р.) та Миколи II (1914, 1915, 1916 рр.), американського письменника Джона Ріда (1915 р.), польського Президента Мостіцького, відомого політичного і церковного діяча Івана Огієнка, знаменитого історика Дмитра Дорошенка та інших постатей.

Рівненська залізниця – дороге задоволення

Втілити в реальність настільки потужний проект вартує неабияких зусиль та коштів. Крім державної казни в зведення вокзалу вкладали кошти також акціонерні товариства. Для прикладу, прокласти рейки довжиною в одну версту обходилося в 104,9 тис. рублів. Основним призначенням залізниці була доставка продовольства в європейські країни. Новозбудований вокзал вніс корективи в цінову політику Рівного. Місцеві підприємці скуповували продукти харчування (найбільшу частку становили хліб і цукор) та відправляли поїздом туди, де їх реалізовували та отримували непоганий заробіток. Подорожувати поїздом вважалося неабиякою розкішшю, проте тисячі пасажирів користувалося цим у власних цілях. Лише в 1881 році станція «Рівне» прийняла 38 тисяч людей.

Історія розбудови і руйнації залізниці

З 1883 по 1898 роки будували ще одну гілку залізниці – Вільнюс-Пінськ-Лунінець-Рівне-Барановичі-Білосток-Гомель. Через брак коштів будівельні роботи затягнулися на 15 років. Проте згодом станція «Рівне» прославилася на багато кілометрів, а через місто курсували сполучення Брест-Київ та Рівне-Вільнюс. Пасажирів забезпечували всіма можливими зручностями: вантажним відділенням, квитковими касами, кінними візниками, згодом з’явилися автівки, залізничний театр, парк та клуб залізничників. На жаль, не все збереглося, але фотографії допомагають пам’ятати історію.

З часів Першої світової війни і впродовж наступних періодів вокзалом керували і війська УНР, і більшовики, і поляки, і німці. У роки Другої світової війни колії дуже пошкодили в боротьбі за володіння залізницею. Розтрощені вагони лежали на станції. На це боляче було дивитися, стільки сил та коштів вкладено. В 1941 році більшовики частково підірвали будівлю, покидаючи місто. На початку 1944 року радянські підпільники знову підірвали вокзал і майже 10 років у Рівному не було залізниці. У 1952 році розпочалося будівництво нового приміщення і дотепер станція успішно функціонує.

Топ-5 романтичних місць Рівненщини

By
Oksana Semenyuk
-
0

Зустріти незабутні світанки в обіймах коханої людини під пташиний спів, провести незабутні вихідні в компанії другої половинки, побачити незвичайні та казкові природні явища – мрія та бажання кожного рівнянина. Наша область багата на мальовничі місцевості, де під дзюрчання струмків, річок можна будувати плани на світле майбутнє, розслабитись і насолоджуватись щасливими моментами свого яскравого життя. Детальніше на rivne-future.

Тунель кохання у Клевані

Тунель кохання романтики повинні відвідати обов’язково. Тут часто влаштовують весільні фотосесії. Сюди приїжджають туристи з багатьох областей і часто це місце називають найромантичнішим в Україні. Цікаво, у 2014 році японський режисер зі своєю командою відзняв тут повнометражну ліричну драму.

Приваблює місцевість унікальною природною композицією, що виникла після покинутого залізничного шляху. У свій час існувала діюча колія, по якій потяги доставляли сировину до деревообробного комбінату в Оржів неподалік Клеваня. Внаслідок цього утворився щільний тунель з дерев і кущів точної арочної форми, який особливо приваблює відвідувачів в теплу пору року.

Звичайно, за час існування романтичної місцини з’явилися і повір’я, з нею пов’язані. Правда чи ні, а молодята саджають тут квіти, які символізують їхні почуття. Також закохані пари тут загадують бажання, які обов’язково здійснюються.

До речі, у Клевані також варто відвідати залишки замку князів Чарторийських, який своєю історією сягає XV століття.

Лебединка 

Парк Молоді знаходиться у центрі міста позаду торговельного центру «Злата Плаза» і в народі отримав назву «Лебединка» через птахів, що в теплу пору року милують рівнян на місцевому озері. В минулому ця територія була володінням князів Любомирських. Зараз алеями гуляють закохані пари, молоді сім’ї з малечею, адже тут чимало розваг для активної дітвори. Парк облаштували кованими фігурами, біля яких часто фотографуються відвідувачі.

Родзинкою романтичного місця стала весільна карета у вигляді серця. Нерідко саме тут влаштовують освідчення і роблять незабутні світлини на пам’ять. Прогулюючись доріжками парку, мимоволі натрапляєш на незвичайну лавочку, на яку хочеться присісти і на фоні кованих закоханих лебедів позаду зробити фотографії на згадку.

Біле озеро

Неподалік Рівного можна прекрасно відпочити і насолодитися природою у компанії другої половинки. Це унікальна водойма, адже тут підвищений рівень гліцерину в воді. Про цю місцевість знають не лише рівняни, а й жителі інших областей, тому в сезон тут відпочиває чимало молоді. Якщо ви ще не зустріли свою половинку, то цілком можливо її віднайти на Білому озері.

Оскільки вода має цілющі властивості, то влітку тут відпочивають сім’ї з малечею. Гліцеринові «ванни» позитивно впливають на стан шкіри і загоюють її проблемні ділянки. Відчути м’якість води можна відразу, а пологий схід не заважає дітям цілий день плюхкатися в озері і насолоджуватися відпочинком. Крім того, база стала настільки популярною, що з’явилися і розваги для дорослих. Є можливість орендувати катамарани, човни і розслабитися. Вода настільки прозора, що на глибині біля 2 метрів видно дно. Також для любителів пляжних ігор на території облаштовані спеціальні майданчики.

Єдиним мінусом є не зовсім зручний доїзд до відпочинкової бази. На власному автомобілі ви стикнетеся з бездоріжжям, а використовуючи громадський транспорт – з тиснявою, адже напливу туристів вистачає. Також варто потурбуватися про житлові умови. Наперед «апартаменти» забронювати практично не вдається, тому краще всього обирати їх на місці. Загалом всі незручності відійдуть на другий план, як тільки ви побачите красу Білого озера та погрієтеся на сонечку під шепіт хвиль цілющої водойми.

Тараканівський форт

Неподалік м. Дубно знаходиться містична, на перший погляд, місцина, овіяна легендами та цікавими розповідями. Мова йде про Тараканівський форт, який у свій час був потужним об’єктом оборони, проте з плином років потреби такої не лишилося і споруда потихеньку втрачає свою велич. Проте відвідувачів вистачає. Відчайдухи влаштовують тут весільні фотосесії і просто милуються красою стародавнього укріплення. Від форту віє могутністю, похмурістю і одночасно своєрідною романтикою. Місце фантастичне і його потрібно відвідати хоча б раз, щоб назавжди закарбувати у пам’яті.

Тараканівський форт має особливу історію. Це зараз напівзруйновані та облуплені стіни дещо лякають, проте своєрідна система арок та переходів ніби запрошує оглянути споруду, де час зупинився. Колись це був військовий комплекс, так зване військове містечко на сім рівнів. На його території розміщені були склад з боєприпасами, власна хлібопекарня, пральня та церква.

Дослідники розповідають, що нижні яруси приховують пастки, тому форт не повністю вивчений і дещо загадковий. У 2006 році звідси підняли на поверхню авіаційні бомби часів Другої світової війни. Одним словом, місце варте уваги.

Білівські пагорби

Місцевість не завжди була популярною, проте тут мріє побувати кожен рівнянин, адже природа навкруги просто заворожує. В соціальних мережах молодь нерідко публікує світлини, зроблені саме серед пагорбів поблизу с. Білів. 

Це не природне явище, а давньоруське городище, яке віднесли до пам’ятки археології національного значення. Вчені не повністю дослідили мальовничу територію, однак таємничість лише приваблює. Фотографії виходять просто незабутні на зеленому килимі.

Неподалік знайдено і розкопано кілька десятків курганних насипів. Отримані речі передали на зберігання у Національний музей України в м. Київ. Серед всього найбільшу цінність становлять зброя, прикраси, керамічні і металеві предмети побуту, знаряддя праці тощо.

Рівненщина вражає своїми краєвидами та архітектурними пам’ятками. Місцевості захоплюють і дивують, навіюють страх і водночас манять загадковістю. Завжди потрібно пам’ятати, що природа обов’язково нам щедро віддячує, якщо про неї піклуватися.

Історія відкриття у Рівному першого інтернет-клубу

By
Olga Gergeliuk
-
0

В XXI столітті уже, напевно, нікого не дивували фрілансери, які працюють за ноутбуками у кав’ярнях. А от наприкінці XX століття годі було й зустріти таке видовище у Рівному, адже комп’ютерів та ноутбуків у масовому вжитку ще не було. А доступ до Всесвітньої павутини був справжньою екзотикою. Фактично першим, хто познайомив рівнян з Інтернетом та всіма можливостями, які він надає, став Євген Левченко. Влітку 1998 року він відкрив у місті перше інтернет-кафе, пише rivne-future.com.ua.

З історії появи інтернет-кафе

Тож, що собою являють інтернет-клуби або інтернет кафе? Це громадські заклади, які надають послуги доступу до Інтернету за гроші, часто – за погодинну плату. Деякі з таких закладів працюють, як звичайні кав’ярні, де подають клієнтам каву та інші напої.

До поширених різновидів інтернет-кафе належать інтернет-клуби, які надають доступ до мережі Інтернет або просто надають можливість користуватися комп’ютерами для того, аби грати в комп’ютерні ігри.

Перші інтернет-кафе почали масово з’являтися в США на початку 1990-х років. В Україні перше інтернет-кафе з’явилося в Києві. Заклад називався «Кіберкафе». Після того, як персональні комп’ютери та домашній Інтернет стали доступними для масового споживача, потреба в інтернет-клубах та інтернет-кафе значно скоротилася. Подібні заклади почали втрачати свою популярність.

Ідея відкрити у Рівному інтернет-кафе належить Євгену Левченко

Появі першого інтернет-кафе Рівне завдячує Євгену Левченко. Він навчався у Львівському Політехнічному інституті. 20 років пропрацював на заводі «Газотрон», був начальником цеху. У нього першого серед рівнян з’явився персональний комп’ютер. Пристрій називався «Електроніка» та мав габарити 16 кв. метрів.

Спогадами про відкриття інтернет-кафе у Рівному Євген Левченко поділився місцевим ЗМІ у 2014 році. Тоді чоловік займав посаду директора ПП «Контур Плюс» та був головою «Регіонального центру впровадження інформаційно-комунікаційних технологій».

Левченко першим серед рівнян отримав доступ до інтернет-сигналу. У нього вдома був ще також модем. Чоловік одразу почав розмірковувати над тим, аби з користю використати такий ресурс. З’явилася ідея відкрити інтернет-кафе. З часом Євген Левченко втілив свою ідею в життя.

Він пригадував, що якихось бюрократичних перипетій з документами під час відкриття незвичного на той час для Рівного закладу, не виникло. А от з технічної сторони не приховував, що було дещо складно.

«Ера» – перший у Рівному інтернет-клуб

Тож, перше інтернет-кафе у Рівному під назвою «Ера» відкрило свої двері для рівнян у червні 1998 року. Варто відмітити, що на той час доступ до Інтернету вважався справжньою екзотикою та викликав неймовірну цікавість серед містян.

Спочатку перше рівненське інтернет-кафе існувало у суборенді у компанії «Кий Авіа». Потім засновник закладу перейшов на пряму оренду.

Щойно відкритий заклад представляв собою лише шість комп’ютерів та бар. Власник інтернет-кафе розповідав, що з самого початку було прийнято рішення не встановлювати на комп’ютерах ігри. Було вирішено зробити ставку на освітницький характер роботи.

Здавалося б, незвичайний заклад для містян мав би одразу почати приносити шалені прибутки. Однак, на практиці це виявилося не так. Перші два роки роботи ніяких прибутків з клубу фактично не було, пригадував Євген Левченко. Бувало, що рівняни приходили в заклад і просили показати їм, що ж це таке.

Засновник першого у Рівному інтернет-кафе пригадував, що станом на 1998 рік українських сайтів було лише зо два десятки. А українських пошуковиків на зразок «Мета» не було ще навіть в планах.

Тож, інтернет-кафе «Ера» стало першопрохідцем серед рівненських клубів та центрів з надання послуг доступу до Інтернету. Через рік у Рівному відкрився комп’ютерний центр «Хакер», який став першим у Рівному ігровим клубом.

Написав за ніч: як школяр зі Здолбунова створив власну програму «Повітряна тривога»

By
Olga Gergeliuk
-
0

Під час повномасштабної війни в Україні з’явилося багато нових мобільних додатків, які допомагають людям. Звичайно, найзатребуванішими стали додатки, які сповіщають про повітряну тривогу. Над розробкою таких програм працювали цілі команди IT-фахівців. А от в Здолбунові Юрій Кір’янчук, будучи 9-класником, самотужки створив програму для оповіщення про загрозу ракетного удару. Програмну було встановлено у рідній школі хлопця – Здолбунівському ліцеї №4, пише rivne-future.com.ua.

Як Юрій створив програму

Юрій Кір’янчук, будучи учнем 9 класу Здолбунівського ліцею №4, власноруч розробив програму, яка сповіщає про загрозу ракетного удару. Розробка Юрія автоматично вмикає і вимикає сигнал повітряної тривоги. А крім цього щоранку о 9:00 програма запускає хвилину мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії Росії проти України. Серед функцій розробки школяра зі Здолбунова також увімкнення гімну України.

Роботу над власною програмою для оповіщення повітряної тривоги юний програміст почав після того, як його про це попросила директорка ліцею – Тетяна Іванівна Куць. Адже до появи додатку Юрія, аби увімкнути сигнал повітряної тривоги у школі постійно мав хтось чергувати. З наближенням літніх канікул проблема автоматичного сповіщення про повітряну тривогу стала для школи більш гострою. Після цього Юрій і взявся за створення програми.

Програма хлопця мала зовсім простий зовнішній вигляд. Він охоче продемонстрував її місцевим журналістам, які навідалися в Здолбунівський ліцей №4 після того, як його розробка набула розголосу.

В основу програми Юрія було покладено 200 рядків, написаних мовою програмування Пайтон. Написав програму юний програміст всього за одну ніч. Однак впродовж тижня удосконалював свою розробку.

Школяр пригадував, що найважче було змусити програму зчитувати інформацію про повітряну тривогу із спеціального сайту. Подібних програм школяр не писав, тому в процесі створення програми йому довелося перелопатити чимало інформації. Цікаво, що на момент запуску розробки здолбунівчанина, а це був червень 2022 року, подібних програм в Україні не було.

Вдосконалену програму було встановлено на шкільний комп’ютер. Працює вона автоматично – варто було лише один раз увімкнути програму і не вимикати комп’ютер. У випадку загрози ракетного удару в Рівненській області програма на 10 хвилин запускала сигнал повітряної тривоги. Потім хвилину сповіщала про відбій.

Сам звук повітряної тривоги програма запускала на комп’ютері. З комп’ютера звук передавався на підсилювач. Завдяки розробці Юрія, автоматичне оповіщення про ракетну загрозу, отримала не лише рідна школа хлопця, а й найближчий мікрорайон Здолбунова. Після встановлення програми в ліцеї відпала потреба, аби хтось цілодобово чергував в навчальному закладі.

Винахід юного програміста відзначила директорка ліцею Тетяна Куць. Педагогиня відмітила, що це колосальна робота, як для дев’ятикласника. Оскільки за навчальною програмою такий матеріал взагалі не вивчався.

Варто додати, що до розробки власної програми «Повітряної тривоги» школяр Юрій Кір’янчук не перший рік займався програмуванням. Після успішного запуску програми підліток вирішив не зупинятися на досягнутому та продовжити вдосконалення своєї розробки. Хлопець також взявся за написання алгоритму, який дозволив би обирати інші області України, адже його винаходом зацікавилася з інших міст нашої країни. І, звичайно, юний винахідних планував оформити авторські права на свою програму.

Розробку програміста відзначили кіберполіцейські

Цікаво, що винаходом юного здолбунівчанина зацікавилися кіберполіцейські Рівненщини. Обдарованого програміста разом з мамою та педагогом було запрошено до Головного управління поліції в Рівненській області. Правоохоронці відзначили програму школяра, а також протестували її. Під час тестування розробки жодних порушень законодавства не виявили.

За оцінкою кіберполіцейських Рівненщини, робота хлопця – середнього рівня складності і, однозначно, якісна. Правоохоронці запропонували Юрію поповнити лави кіберполіцейських після закінчення навчання.

Змагання з кіберспорту: історія про те, як Рівне приєдналось до проєкту «Кібертрак»

By
Olga Gergeliuk
-
0

У вересні 2020 року кіберспорт офіційно було визнано видом спорту в Україні. Адже ця індустрія уже давно не просто «стрілялки». Це елемент сучасної цифрової культури, сфера, яка відкриває нові можливості та перспективи, а ще поповнює бюджет. Влітку 2021 року Рівне приєдналося до цікавого проєкту з кіберспорту під назвою «Кібертрак». Це були змагання з кіберспорту, які проходили всередині вантажівки-трансформера, пише rivne-future.com.ua.

Унікальний кіберспортивний проєкт «Кібертрак»

Кіберспорт у світі – це давно вже не просто «стрілялки», в які грають підлітки. Це фундаментальний елемент сучасної цифрової культури. Ба більше, кіберспорт навіть вивчають в університетах. А ще цей вид діяльності приносить робочі місця.

В Україні кіберспорт офіційно було визнано видом спорту 7 вересня 2020 року. Відповідне рішення було ухвалено Комісією з визнання виду спорту.

Тож, що таке цей кіберспорт? Це змагання з відеоігор – вид спортивної активності, в якій гравці розвивають і тренують як розумові, так і фізичні навички. Гравці об’єднуються в команди та змагаються за призові фонди, які можуть досягати великих сум.

Кіберспорт завжди збирав мільйони прихильників у всьому світі. На початку 2020-х років можна було говорити про високу культуру кіберспорту та сильних гравців в Україні.

Підтвердженням цього став унікальний кіберспортивний проєкт «Кібертрак», який проходив в Україні влітку 2021 року. В рамках проєкту відбувалися змагання з «Counter-Strike: Global Offensive» та «Dota 2». Цікаво, що змагання проходили в спеціальній вантажівці-трансформері. Фура мандрувала містами України під час футбольного Чемпіонату «Євро-2020», який був перенесений на 2021 рік через пандемію коронавірусу.

Кіберспортивні змагання в рамках проєкту «Кібертрак» стартували 13 червня 2021 року у Києві. Стати учасником змагань можна було попередньо пройшовши онлайн відбірковий турнір від Федерації кіберспорту України на платформі FACEIT.

Після змагань з кіберспорту у столиці фура-трансформер рушила до Рівного.

Рівне стало частиною проєкту

Тож, у місто Рівне спеціальна вантажівка, де організовували змагання з «Counter-Strike: Global Offensive» та «Dota 2», прибула 16 червня 2021 року. Понад дві години тривав поєдинок між командами «Наш котік» та «Чуваш». Остання команда і стала переможцем змагань у Рівному.

Представник команди переможців Денис Николишин розповідав журналістам, що їх команда фактично не пропустила жодного турніру з кіберспорту, які час від час відбувалися в західних областях України. За його словами, команді вдалося виграти завдяки «добрій зіграності» та тому, що учасники команди давно грають разом. Кіберспортсмен розповідав, що на змаганнях вони отримали позитивні емоції і це не дивно, адже вигравати завжди приємно.

Переможці не залишилася без призів. Команда «Чуваш» отримала комп’ютерну периферію та інші призи.

Крім цього голова регіонального відділення Федерації кіберспорту України у Рівненській області Тетяна Пешко розповіла про важливість проведення даного заходу. За її словами, саме на таких змаганнях талановиті кіберспортсмени можуть заявити про себе, проявити свої лідерські якості. Адже не далеко не всі, особливо, кіберспортсмени-аматори можуть взяти участь у змаганнях міжнародного рівня. А проєкт «Кібертрак» надав рівненським кіберспортсменам можливість показати себе. Крім цього даний проєкт займався популяризацію кіберспорту в цілому.

До слова, учасниками кіберзмагань у Рівному стали і львів’яни, однак основний кістяк гравців все ж становили рівняни. А для тих, хто не брав участь у змаганнях з «Counter-Strike: Global Offensive» та «Dota 2», однак хотів стати частиною унікального проєкту, організатори надали можливість пограти в настільний теніс та футбол.

З Рівного вантажівка-трансформер вирушила до Львова, а потім до інших міст України.

Як повномасштабна війна вплинула на розвиток IT-галузі на Рівненщині

By
Olga Gergeliuk
-
0

24 лютого 2022 року Росія почала повномасштабну війну проти України. Війна вплинула на всі аспекти нашого життя. Не стала виключенням і IT-галузь Рівненщини. Ця сфера стикнулася з новими викликами та завданнями. Попри всі труднощі та загрози, спричинені війною, IT-галузь Рівненської області продовжувала функціонувати та сплачувати податки в непростий для країни час, пише rivne-future.com.ua.

IT-галузь в умовах війни

Тож, як саме повномасштабне вторгнення російських військ в Україну вплинуло на розвиток IT-галузі на Рівненщині? Найголовніше те, що ця галузь не припинила свій розвиток, попри труднощі, загрози та виклики.

Деяка частина працівників IT-сфери, переважно чоловіки, пішли захищати Україну від агресора. За словами виконавчого директора Громадської спілки «Рівненський кластер IT-освіти» Андрія Хмельника, загалом по Україні близько 7 тис. спеціалістів з IT-галузі пішли захищати Україну від російської агресії. Ще частина працівників цієї сфери, переважно жінки, виїхали за кордон в перші дні повномасштабного російського вторгнення.

Що ж до Рівненщини, то наш край на початку повномасштабної війни поповнився спеціалістами IT-галузі. Близько п’яти сотень фахівців цієї сфери переїхали з небезпечних регіонів України в Рівненську область. Це представники різних IT-компаній. Серед них, наприклад, працівники компанії SoftServe. Як відомо, дана компанія мала у Рівному один із центрів розробки, тому дехто з айтішніків SoftServe обрав не Львів, Івано-Франківськ чи Ужгород, а Рівне.

Крім цього, за оцінками Андрія Хмельника, у Рівному під час повномасштабної війни працювало близько 50 компаній. Близько 5 тис. працівників у Рівному працювали саме в IT. За цими показниками Рівненщина випереджала Житомирську та Волинську області.

Під час війни напрям роботи в IT-галузі залежав від проєкту, який брав роботодавець. Завкафедри інформаційно-комунікаційних технологій та методики викладання інформатики РДГУ Ігор Войтович розповідав, що акцент роботи переважно йшов на розробку додатків, обслуговування ЦНАПу, на прокладання комп’ютерних мереж та підключення нових абонентів. Фактично в кожній галузі потрібні були свої IT-фахівці.

Варто також додати, що наприкінці вересня 2022 року у Рівному відбувся регіональний розвитковий форум «Rivne IT Education 2022». Участь у форумі взяли освітяни, підприємці та представники місцевої влади. На форумі вивчали IT-потенціал та бізнес спроможності Рівненської області в умовах воєнного стану. Учасники форуму взяли за мету розвивати IT-галузь на Рівненщині та створювати освітні платформи для фахівців.

IT-освіта попри війну

Навіть попри війну на Рівненщині можна було опанувати для себе IT-професію. Як зазначав Ігор Войтович, загалом на Рівненщині, незважаючи на війну, склався гарний потенціал в напрямку формальної IT-освіти. Чимало всеукраїнських та міжнародних представництв, які зайшли у ВНЗ Рівного, продовжили працювати.

Попри війну, на Рівненщині продовжилося впровадження проєкту Digital Learning. Цей освітній проєкт був створений у 2020 році. Його метою стало надання доступної і якісної IT-освіти для дітей по всій Україні. Програми враховували вікові особливості дітей та були зосереджені, насамперед, на практичному використанні здобутих знань.

На заняттях діти працювали над власними проєктами, які згодом могли розмістити у своєму професійному портфоліо.

Крім цього ВНЗ Рівного та Рівненської області теж продовжили надавати знання студентам в галузі інформаційних технологій. Це, зокрема, Національний університет водного господарства та природокористування, Рівненський державний гуманітарний університет, Національний університет «Острозька академія» та Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. академіка Степана Дем’янчука.

Серед спеціальностей, які могли обрати абітурієнти: інженерія програмного забезпечення, комп’ютерні науки та інформаційні технології, комп’ютерна інженерія, системний аналіз та кібербезпека.

З-поміж IT-професій, які мали найбільший попит на Рівненщині – це проєктний менеджер, тестувальник, контент-менеджер, сервісний інженер, таргетолог, фахівець з підключення клієнтів, інженер програмного забезпечення Java.

1234...35Page 3 of 35
.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.