Четвер, 11 Серпня, 2022

Якими були домівки жителів Рівненщини в давнину: будівництво та традиції

З давніх часів хата для українців мала сакральне значення. Наші предки дуже серйозно підходили до пошуку місця будівництва майбутньої домівки. А сам процес спорудження нової хати супроводжувався цілим комплексом обрядів, звичаїв та прикмет. В минулі століття на Рівненщині було чимало особливостей будівництва домівок та обрядів пов’язаних з цим процесом, пише rivne-future.com.ua.

Якими були хати жителів Рівненщини в минулі століття?

У XIX-першій половині XX століть на теренах Рівненщини в основному були дерев’яні будинки з солом’яною стріхою. Такі житла були притаманні Волині – історико-етнографічному району, куди входила переважна частина Рівненщини.

Зазвичай, для спорудження будинку господарі винаймали майстра, адже впоратись самотужки, без професіонала було важко. Майстрів-будівельників вважали людьми з надприродними можливостями. Під час будівництва  майстру старались всіляко догоджати, побоюючись, що він може заложити хату так, що в ній не буде щастя.

У другій половині XIX – на початку XX століть в межах Рівненщини переважали тридільні житла: «хата» + «сіни» + «комора». Такі хатини можна було побачити на Радивилівщині, Гощанщині, Острожчині, Млинівщині. Інколи до хати добудовували ще хлів: «комора» + «сіни» + «хата» + «хлів».

Бідніші верстви населення часто будували дводільні житла: «хата» + «сіни». Існували й будинки з двома житловими приміщеннями. Одне з них було основною кімнатою, а друге використовувалось, як святкове або для приїжджих гостей. Часто в таких хатах жили дві сім’ї – наприклад, батьки та їх син з невісткою. Такий варіант житла називали «хата через сіни», адже обидва житлові приміщення розташовувались по один бік сіней.

Часто, коли діти виростали, то батько віддавав комору сину. Її переобладнували в житлове приміщення і там починала жити нова сім’я. Проте, все ж за якийсь час для молодої родини старались спорудити нову хату.

Житла будували у зрубно-каркасній, каркасно-дильованій і рідше у зрубній техніках. Хату перекривали дерев’яною стелею на поперечних сволоках або як їх іще називали бальках. Усю поверхню даху крили солом’яними сніпками зв’язаними при корені, тобто колоссям вниз.

Двері в будинок колись були незначних розмірів – вони вели в сіни (передпокій). З передпокою окремі двері вели відповідно в житлове приміщення і комору. Вікон в будівлях наших предків було небагато – два-три.

Варто зазначити, що важливе місце в хаті займала піч. Адже в ті часи вона відігравала роль місця приготування їжі і опалювального пристрою. Недарма ж існує приказка: «піч у хаті – те саме, що вівтар у церкві». Піч була символом домашнього вогнища і неперервності роду. Її всіляко розмальовували господині. З початку XX століття в систему опалення будинків жителів Рівненщини увійшла грубка. Її споруджували з вогнетривкої цегли чи з каменю.

Оскільки в ті часи будинки були дерев’яні, то до вибору деревини для будівництва житла, підходили вкрай відповідально. Для зведення зрубних стін здебільшого використовували сосну, рідше – осику. Сосну обирали пряму та високу, дивились, щоб дерево було смолистим. Цінувалась, звичайно, і деревина з дуба. З нього виготовляли важливі елементи – підвалини, стовпи каркасу, тиблі. З деревини дуба могли виготовляти меблі, а от для будівництва стін його не використовували. Наші предки уникали дерев в які вдарила блискавка, звалила буря та з покрученими стовбурами. Вважалося, що деревина з таких дерев може принести лихо.

Яких обрядів, звичаїв та прикмет дотримувались на Рівненщині в процесі будівництва житла?

В давнину весь процес будівництва домівки, починаючи від вибору місця для хати і завершуючи новосіллям, супроводжувався обрядами, звичаями, прикметами та всілякими повір’ями. В народі вірили, що дотримання всіх звичаїв і прикмет обов’язково забезпечить щасливе життя мешканців майбутньої хати.

Перш за все, серйозно підходили до обрання місця, де мали споруджувати майбутню домівку. Ніколи не будували у місцях захоронень та поблизу них, на перехресті доріг, на місцях вбивств. Часто перед початком будівництва обране місце освячував священик. Існувала також цікава традиція: на місці майбутнього житла господар клав звечора хліб, а зранку перевіряв, чи він залишився. Якщо хліб лишився на місці, то ділянка вважалась хорошою для будівництва домівки.

Жителі Рівненщини не починали будувати хату у високосний рік. Звертали увагу й на фази місяця – ніколи не починали споруджувати хату, коли місяць «молодий». Будівництво хати не розпочиналось в понеділок, бо його вважали «тяжким днем». Зокрема, на Гощанщині зустрічався цікавий звичай, коли хату починали будувати в суботу, причому, не зранку, а з полудня.

Під час закладин майбутньої хати у куті клали жертовні предмети, зазвичай, це були монети. Перед початком будівництва обов’язково частували родичів, сусідів і майстрів.

Важливим процесом було поселення у новобудову – входини. Часто в новий дім переходили на повний місяць. В давнину вірили, що в такому разі «в хаті всього буде повно». Поширеною була традиція пустити першим в новобудову кота, часто домашнього улюбленця лишали переночувати в хаті і лиш на наступний день заселялись господарі. Новий дім обов’язково мав освятити священик. А першим поріг нової хати переступав господар дому, він вносив хліб та сіль на рушнику. Після господаря в будинок заходили інші члени родини та гості. Кожен з них щось ніс в руках – хліб, солодощі, адже заходити перший раз в нову хату з порожніми руками заборонялося.

В давнину вірили, що оселя, наче живий організм. Тому й існувало стільки забобонів і традицій навколо процесу будівництва житла і новосілля. Кожна молода сім’я вірила, що в новому домі буде злагода, достаток та щастя.

Latest Posts