У Рівному облаштований спеціальний стадіон для проведення спідвейних перегонів. 24 травня 1959 року відбулися перші змагання на мототреці. Як тільки не називають перегони на гаревій доріжці, проте кожного разу побачені картинки надовго залишаються в пам’яті відвідувачів. Учасники видовища викладаються на повну, адже живуть цим спортом, прагнуть перемоги та визнання, тому презентують неймовірне шоу, щоб ви відчули всю атмосферу. Більше на rivne-future.
Як все починалося
Наприкінці 50-х років минулого століття в Рівному розпочали будівництво першого на території Радянського Союзу мототреку. 1958 року стартували перші роботи по облаштуванню доріжки, а вже наступного року 24 травня відбулися перші перегони. Цей день увійшов в історію. Початок спідвейних змагань зберігся не лише в пам’яті, а цій даті присвятили ювілейну експозицію в Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Пожовклі газетні вирізки, старі світлини, афіші минулого століття нагадують про ті часи, коли все тільки почалося.
Декілька десятиліть назад класичні спідвейні перегони проводили на доріжках з твердим покриттям без огородження по зовнішньому їх радіусу. Вже в післявоєнний час в Європі будувалися спеціальні треки. Цю технологію підхопили і рівненські розробники. Величезний внесок зробив Юрій Корхов, який життя свого не уявляв без спідвею і на той час керував Рівненським обласним комітетом Добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ).
Як справжній ентузіаст разом з однодумцями він переконав владні структури і довів необхідність існування спортивно-технічного комплексу у Рівному. Дозвіл на будівництво мототреку отримали. Для цього виділили біля 20 гектарів незайманої землі на околиці міста. Ініціативу Корхова підтримували підприємства, організації, установи не лише Рівного, а й всієї області. Працівники ДТСААФ та любителі спортивної гонки буквально жили на будівництві. Батько радянського спідвею Володимир Карнєєв у своїй книзі “Життя у кільці швидкості” пригадує, як він навідався до комітету, а на дверях організації зустрівся лише з табличкою, де написали про закриття у зв’язку з перебуванням його працівників на будівництві мототреку.
Про складнощі будівництва та перше змагання
Не все йшло як по маслу, адже у кожній справі зустрічаються підводні камені. Укладання якісної гаревої доріжки потребувало сил та знань. Нерідко досягти бажаного результату вдавалося методом проб та помилок. Для покриття використовували то піщаник, то просіяний паровозний шлак, який утрамбовували згодом сумішшю битої цегли і гравію. Найкращим рішенням стало використання гранітно-базальтової крихти та глини. Все гарно утрамбували катками та залучили важку техніку.
Рівненський мототрек збудували в рекордно короткий час. 24 травня 1959 року тут зустрічали охочих позмагатися за першість у спортивних гонках на гаревій доріжці. Рівненські спідвеїсти посіли призове друге місце, поступившись львівській команді. Своїми стараннями відзначилися такі наші земляки: Іван Хорват, Борис Савойський, Віктор Улянін, А. Гуменюк, В. Кучеренко та інші.
Іван Хорват та Леонід Дроб’язко – легенди “чорного” спорту Рівного
Іван Радіонович Хорват був учасником перших перегонів 24 травня 1959 року. До цього часу він приймав участь у мотогонках в різних містах України. Випробував силу та можливості радянських мотоциклів ІЖ, К-125, К-750. Звичайно, спортсмен не міг пропустити історичні перегони в своєму місті і виборов перемогу на свіжепобудованому дерев’яному треці у Рівному.
Тоді проводилися змагання відразу серед учасників декількох категорій. Клас 350 сантиметрів кубічних зібрав найбільшу кількість гонщиків – 14. Іван Хорват стартував під символічним номером 13 та зумів обігнати спортсменів, які представляли Рівненську, Львівську, Івано-Франківську, Закарпатську та Волинську області. 7 переможців змагалися у фінальній частині. Іван Радіонович перетнув фініш за рекордні 2 хвилини 53 секунди і започаткував перший рекордний час на рівненському треку. Поки молоде покоління відшліфовувало свою майстерність, кращих за Хорвата важко було найти.
Леонід Дроб’язко був улюбленцем серед рівненських вболівальників. Кожен його вихід на доріжку шанувальники підхоплювали оплесками та гучними оваціями, що значно підтримувало спортсмена та допомагало зосередитися на гонці, адже він був надією всієї публіки. Гонщик успішно виступав в складі команди “Радуга” з 1965 по 1967 роки. За три роки Леонід Дроб’язко зумів провести 28 гонок. Йому належить звання найрезультативнішого гравця серед рівненських спідвеїстів. Особливо вдалим та рясним на перемоги видався 1966 рік. Третину очок, які отримала “Радуга”, виборов саме цей спортсмен. Фанати так і говорили: йду “на Дроб’язко”.
Недоліки спортивної споруди призвели до реконструкції
Попри шалену популярність гарова доріжка мала декілька недоліків, які можна було усунути в процесі реконструкції. Тому в 70-их роках минулого століття стартували відповідні роботи. У 1983 році на честь 700-річчя Рівного відкрили оновлений мототрек, який довгий час вважали одним з кращих європейських спортивних комплексів, де проводили міжнародні змагання найвищих рівнів. Закордонні гості відзначали високий рівень підготовки рівненського мототреку. Нова рівненська спортивна доріжка визнана найкращою у Радянському Союзі, а також увійшла в п’ятірку лідерів серед країн Європи.
Святкували протягом двох днів. 17 вересня на доріжці змагалися радянські спортсмени. Наступного дня відбулася міжнародна гонка за участю представників Польщі, Угорщини, Чехословаччини. Розповідають, що цю подію з нетерпінням чекали тисячі шанувальників, навіть не всім вистачило місць.
Стадіон може розмістити 15 тисяч глядачів, для яких передбачено два входи. Доріжка довжиною в 360 метрів покрита гранітною крихтою. На території діє в’їзд у закритий парк та ще один для карет швидкої допомоги, пожежних машин та спецтехніки по обслуговуванню спортивного треку.
Рівненський мототрек – одне з найулюбленіших місць проведення дозвілля серед рівнян та гостей міста.
