Середа, 29 Травня, 2024

Устя – “Брудниця”, “Злодії не хочуть красти, а долар вперся”: Газетна історія Рівного

Колюча критика, різкі слова, “фейки” та авторські “ляпи” – всю цю медійну атрибутику можна знайти і в рівненській пресі минулих часів. Безсумнівно, якщо гортати періодику сторічної давнини читач натрапить на дуже цікаві моменти з життя Рівного, які не зустріти в жодному науковому виданні, пише rivne-future.com.ua.

У сховищах Держархіву Рівненщини є 1248 підшивок газет і 3227 журналів, які в різні роки видавалися чи розповсюджувалися на території Рівненської області. Газети і журнали для дорослих, дітей, жінок, політична преса, видання окремих підприємств, організацій, установ, шкільна преса і так звані одноденки. Інформація в них подавалася не завжди об’єктивно, але з певною унікальністю, бо брали її з життя Рівного та області. Більше тут.

(“Одноденка” писала про життя військових у Рівному)

Найстаріша газета

Найстаріша газета Рівненщини знаходиться у фондах ДАРО. Старша наукова співробітниця архіву Олена Гумінська пригадує, що коли вона натрапила на неопубліковану газету “Волинскія губєрнскія вєдомости”, то дуже здивувалася датою виходу номера – 7 травня 1849 року. Ще незвичність формату – майже така, як учнівський зошит, надрукована на тонкому папері і мала 25 сторінок. До наших днів зберігся лише один такий екземпляр. 

(Найстаріша газета Рівненщини)

Є в архіві Рівненщини й інші унікальні газетні раритети, такі як:  “Волинскія єпархіальния вєдомості” за 1883 рік; “Вісник повітового земства” за 1916-1918 роки; один примірник “Робітничої газети” за квітень 1919 року періоду Петлюри. Значна кількість видань існували досить незначний проміжок часу – рік-два, траплялося і менше (“Наша нєдєля” (1913 рік); “Телеграми” (1914); “Волинская мисль” (1911-1912); “Кривоє зєркало” (1910); ”Юго-Западная Волинь” (1909-1914)). 

(Підшивка “Волинскіх єпархіальних вєдомостєй” за 1883 рік)

Ще там можна побачити кілька номерів найстарішої партійної газети, друкованого органу Української народної партії – газети “Дзвін”. Її побачили рівняни у квітні 1923 році. Володимир Оскілко був редактором цієї газети. В основному писали про роботу громадських, культурно-освітніх, доброчинних організацій, які функціонували в кордонах Рівненського повітового староства. Проте, журналісти не минали своєю увагою політичне життя Рівного і часто критикували місцеву владу та деяких посадовців. На сторінках часопису домінувала антибільшовицька тематика. 

(“Робітнича газета” – одне з найстаріших партійних видань , що розповсюджувалося на Рівненщині)

Лейтмотивом усіх публікацій було твердження, що “Українська народна партія вестиме рішучу боротьбу тут, у Польщі, створюючи єдиний антикомуністичний фронт. Писали репортери й події у Рівному. Часопис “Дзвін” виходив двічі на тиждень українською мовою тиражем дві тисячі екземплярів, мав майже 500 передплатників

Цікавий тижневик, який виходив у Рівному в міжвоєнний період –  “Echo Wołyńskie” (“Відлуння Волині” або “Волинське відлуння”). Головна редакція знаходилася у Рівному на вулиці Третього Мая (нині – Соборна, 15) та відділи в Горохові, Костополі, Ковелі. Кременці. Любомлі. Луцьку, Острозі. Сарнах, Здолбунові.

(У газеті “Echo Rówieńskie” подавали велику добірку місцевих новин у рубриці “Хроніка місцева”)

“Злодії не хочуть красти, а долар вперся…” 

Щоб привабити, зацікавити та затримати на сторінках видання читачів, журналісти не знали границь і часто газетні шпальти минулого століття майоріли надто колючою критикою місцевої влади та образливими для Рівного та містян публікаціями. За словами начальниці відділу використання інформації ДАРО, “Echo Wołyńskie” (“Відлуння Волині”) часто друкували фейлетони з життя Рівного. Їх авторами були кореспонденти, які в пошуках роботи приїхали на Рівненщину з центральної Польщі. Скажімо так, вони були в шоці від того, що відбувалося в Рівному. Через це виразів вони не добирали. В матеріалі “Враження американки від подорожі до сходу” автор (або авторка) досить образливо відгукується про Рівне. Наприклад, вона назвала наше місто дуже смердючий, яке мальовничо розляглося над хвилями відходів “Брудниці”. Мова йде про річку Устю. 

(Рівненські болота і Устя-“Вилєвніца” – часті “герої” публікацій)

Діставалося від колючих журналістів і міським чиновникам. Зокрема, писали про те, що вони витратили 360 пляшок чорнил, 1940 пер, кілька центнерів паперу – і все це, щоб, нарешті, закінчити бюджет. Не оминали своєю увагою журналісти і поліцію: злодії не хочуть красти, ніхто нікому не робить “масаж” обличчя за допомогою рук або ніг, “золоті перстьонки” більше не “гуляють” на ринках, а кишенькові злодії та інші зломщики сейфів постановили внести до вищих влад протест на керівника слідчого відділу, що він дуже швидко руйнує їх “чесну” працю. Чорна біржа, тривалий час у скорботі. Долар вперся і зовсім не хоче рушити з місця. “Бергшльосс” цілодобово варить пиво, і найближчим часом просто потече вулицями Рівного на радість пиякам.

(Болото і поруйнований палац – улюблені газетярами теми і об’єкти для критики)

Руки газетярів доходили, правда порцією не образливої іронії, до новацій роботи гицлів. Так як в Рівному було не так багато бездомних собак, то гицлів змушували ловити бродячих свиней. Проте, і тут не обійшлося без казусів. Наприклад, гицель трохи не помер від радості, – писала газета, – узяв свій неодмінний аркан, нагайку і поїхав у місто. Ловив свиней, які були під наглядом, і без нагляду… У повітрі стояв неймовірний галас і свиней, і їхніх господарів. Гицель бив нагайкою галасуючих жінок, і навіть злапав арканом двох хлопців… І хоча розпорядження стосувалося свиней, які бродили по місту без нагляду, гицелі хапали всіх без розбору. А все тому, що влада не розвісила попереджуючих оголошень.

(Рівне міжвоєнної пори, і “герої” фейлетону про гицлів мирно пасуться на міській вулиці. Фото з мережі “Фейсбук”)

Газетярі навіть критикували рівнян за брак смаку, мовляв вони не ходять на вистави відомих театральних груп, які приїздили у місто на гастролі. Тобто, гарний театр потрібно більше цінувати, ніж погане, занедбане, місцеве кабаре. 

Преса у період німецької окупації

(Титульна сторінка першого числа “Волині”)

Найпопулярніше друковане рівненське видання цього часу – газета “Волинь”, яку редагував Улас Самчук. Перший тираж, накладом 12 тисяч примірників, вийшов 1 вересня 1941 року. Ціна одного примірника – 50 карбованців. Правда згодом, вона зросла до одного карбованця.

Улас Самчук хотів, щоб часопис приносив не лише біжучі вісті Рівного, але й також через своїх дописувачів та кореспондентів за кордонами нашої батьківщини інформував читачів про життя всього культурного світу. Політика, культура, господарство, тілесне виховання і спорт, справи православної церкви, статті з різних ділянок життя – все це було на сторінках газети. Лише не порушували питання української державності, організації української військової сили та не критикували офіційні розпорядження через заборони німецької адміністрації.

“Червона преса”

(Перші числа “Червоної зірки”)

У 1939 році після встановлення радянської влади у Рівному одразу ж з’явилися нові періодичні видання, які виконували функцію не ЗМІ, а пропаганди. Головною “червоною” газетою на Рівненщині був “Червоний прапор”.

(Одне з перших чисел “Червоного прапора”)

За словами керівниці відділу використання інформації ДАРО Людмили Леонової, у грудні 1939-го року почала виходити газета “Червона зірка”, яку видавало тимчасове управління. А 10 грудня 1939-го року під час першого засідання бюро Ровенського обкому КП(б)У прийняло рішення про видання обласної партійної газети “Червоний прапор”. Виходити вона мала 25 разів на місяць на чотирьох сторінках тиражем 45 тисяч. Перший номер вийшов 19 грудня. Назви відділів редакції говорять самі за себе: відділ пропаганди і агітації, партійний, радянського будівництва. Були ще й відділи  торгівлі і культури, промислово-транспортний, листів і робсількорів. Після звільнення Рівного в 1944 році “Червоний прапор” відновив друк.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.