У XIX столітті залізничне будівництво стало головним напрямом промислового перевороту у транспортній галузі. Залізниця стала ваговим прискорювачем економічного розвитку на українських територіях. Початком історії залізниць в Україні вважається день 4 листопада 1861 року, коли на залізничний вокзал у Львові прибув перший на території України потяг. А от рівняни вперше зустрічали потяг у травні 1873 року – паровоз прибув на новозбудовану станцію у Рівному. Цього ж року і впродовж наступних залізничні станції з’явились й в інших містах Рівненщини. Залізничні вокзали швидко стали місцем зустрічей, прощань та хвилюючих очікувань прибуття або відбуття потягу, пише rivne-future.com.ua.
Залізничний вокзал Рівного
Вперше рівняни побачили потяг на рівненській залізничній станції у травні 1873 року. Для містян потяг з оглушливим гуркотом, який пихкав парою та час від часу подавав гучні сигнали, був справжньою дивиною.
Рух залізницею Кривин – Брест, складової частини залізниці Козятин – Бердичів – Шепетівка – Здолбунів – Рівне – Ковель – Брест, було відкрито 25 травня 1873 року. Саме цього дня відкрилась й рівненська залізнична станція.
Будівлю залізничного вокзалу у Рівному було зведено у стилі, який був характерним для тогочасних залізничних станцій Російської імперії. Залізничний вокзал міста Рівне був одним із найбільших в мережі Південно-Західної залізниці. Зображення першопочаткового вигляду рівненського залізничного вокзалу збереглося на раритетних світлинах, адже в роки Другої світової війни об’єкт зазнав суттєвих руйнувань.
Наприкінці XIX століття в приміщенні рівненського залізничного вокзалу знаходились квиткові каси, багажне відділення і, звичайно, зала очікування. Крім цього в приміщенні вокзалу знаходився буфет та ресторан.
В перші роки роботи рівненська залізнична станція була популярним місцем прогулянок та призначення зустрічей. Адже прибуття потягів тривалий час викликало «вау-ефект» серед містян.
Залізничний вокзал ставав особливо популярним місцем, коли до Рівного прибувала якась важлива персона. Потягом до Рівного прибували російські царі – Олександр III та Микола II. В роки Першої світової війни поїздом приїжджав у Рівне американський письменник та публіцист Джон Рід, а у міжвоєнний період приїздив тодішній польський президент Ігнатій Мосціцький.
До Першої світової війни через Рівне щоденно курсувало сім потягів до Києва, шість – до Бреста і ще чотири до поліських районів Волинської губернії. Це були вантажні, пасажирські, кур’єрські та поштові потяги.
Прибувши на залізничну станцію у Рівне, пасажири могли скористатися послугами кінних візників, аби дістатися до місця призначення. Пізніше з’явилися автівки перших приватних перевізників – поява цього транспорту додала зручності тим, хто висаджувався на залізничному вокзалі у Рівному.
Не секрет, що залізнична станція завжди була важливим стратегічним об’єктом. Тому в першій половині XX вокзал опинявся в самому епіцентрі бурхливих історичних подій.
14 вересня 1939 року в небі над Рівним з’явились німецькі літаки, які почали бомбити місто. В першу чергу перепало рівненській залізничній станції та військовим казармам. Після нальоту нацистської авіації вагони були розтрощені, а залізничні колії понівечені.
Перепало будівлі вокзалу й у 1941 році, коли більшовики відступали з Рівного. Вони підірвали вокзал, однак він зазнав лише часткових руйнувань. Вдруге залізничну станцію було підірвано радянськими підпільниками взимку 1944 року, під час відступу гітлерівців. Щоправда, доцільність цих дій було складно зрозуміти, адже нацисти від того аж ніяк не постраждали, а от важливому об’єкту інфраструктури міста було завдано значної шкоди. Руйнування були настільки суттєвими, що тривалий час Рівне не мало залізничного вокзалу. Новий вокзал на місці старого було зведено на початку 50-х років XX століття.
Складно оминути той факт, що рівненський залізничний вокзал у XX столітті був не лише місцем хвилюючого очікування потягів, а й місцем плачу та прощань. Впродовж 1939-1941 років більшовики відправляли цілі родини до радянських концтаборів. В морозні дні на станції стояли сотні вагонів, куди більшовики загонили дітей, жінок та чоловіків – їх кати-енкаведисти вважали «ворогами народу».
В роки німецької окупації гітлерівці відправляли з залізничної станції тисячі рівнян та жителів області на примусові роботи до Німеччини.
Залізнична станція у Дубні
Місто Дубно, що на Рівненщині, має вдале географічне розташування. Через нього проходять важливі автомобільні шляхи, а також залізниця. Всього на Дубенщині розташовано 5 залізничних станцій і одна з них у самому місті Дубно.
З’явилась дубенська залізнична станція в той же рік, що і рівненська – у 1873 році. Цікаво, що в рік своєї появи станція розташовувалась на місці колишнього приміського села Страклів або як його іще називають Чеський Страклів. Назва села походить від слова «тракт», що означає «шлях». У XIX столітті у цьому селі проживало чимало чехів. А у 1975 році селище увійшло до складу міста Дубно.
За класифікацією залізничних станцій, дубенська відноситься до проміжних. Вона розташувалась на шляху Здолбунів – Красне між станціями Озеряне та Кам’яницею-Волинською.
Електрифікація цієї залізничної станції відбулася у XX столітті, а саме у 1965 році.
Залізнична станція у Здолбунові
Здолбунів часто називають містом залізничників або транспортним серцем Рівненщини. І дійсно, місце є важливим залізничним вузлом в західних областях України. У 1873 році у місті була відкрита залізнична станція Здолбунів, яка стала однією з найбільших вузлових станцій Рівненщини.
Лінію Козятин I – Здолбунів – Ковель – Граєво, на якій була відкрита станція будували впродовж 1871-1876 років. Електрифікація залізниці відбулася значно пізніше – у 60-х роках XX століття.
Наприкінці 80-х років XX століття на станції сталась аварія – відбулося зіткнення електровоза-штовхача з рейсовим автобусом. На момент аварії в салоні перебувало 38 пасажирів, багато з них зазнали травмувань.
Пізніше на станції з’явилось локомотивне та моторвагонне депо, де здійснювався ремонт електропоїздів та частини дизель-поїздів.
Залізничний вокзал у місті Сарни
Ще одним містом залізничників на Рівненщині вважається місто Сарни. Власне, становлення і розвиток цього міста розпочалось з появою залізничного вузла.
У 1885 році на перехресті залізниць Рівне – Лунинець і Ковель-Коростень було закладено невелике дерев’яне приміщення. Так на карті поліської залізниці з’явилась маленька станція «Сарни». Для працівників залізничної станції було побудовано житло, а соціально-економічний розвиток міста дещо пожвавився.
На початку XX століття залізнична станція у місті Сарни стала одним з найбільших залізничних вузлів Південно-Західної залізниці. З часом кількість робітників-залізничників на станції збільшувалася. Для них було зведено додаткові будинки. Так станція та будинки для залізничників перетворились на таке собі «місто в місті». Поряд із залізницею з’явилась і вулиця, яка отримала назву – Залізнична. Ця вулиця вирізнялась своєю упорядкованістю та охайністю.
На початку XX століття у місті з’явився клуб «Залізничник». Заклад відіграв важливу роль у розвитку культури міста. Трохи пізніше поблизу вокзалу заклали парк.
Прокладання залізничного шляху через те чи інше місто прискорювало його соціально-економічний розвиток. Однак рух потягів поблизу або через місто часто приносив дискомфорт для містян через гудіння потягів. А залізничні станції ставали своєрідним символом зустрічей та прощань.
