Вівторок, 19 Березня, 2024

Рівне історичне: найстаріший храм втратив свою автентичність

Рівне – це місто, де проживає багато християн. Тому і не дивно, що коли в’їжджаєш в обласний центр, то на горизонті одразу ж майорять золотаві та ошатні верхівки храмів. У Рівному, до наших днів, майже у первозданному вигляді, зберігся найдавніший храм, який “бачив” і хороше, і погане, оповитий легендами, таємницями, міфами та має сакральні реліквії. Чому у майже первозданному, чому святиня втратила свою автентичність, які таємниці та цікаві факти приховує церква спробували розібратися журналісти rivne-future.com.ua.

Свято-Успенська церква – візитівка старого Рівного? 

У Рівному найдавнішою культовою спорудою є Свято-Успенська церква, унікальна аура якої формувалася століттями. Не дивно, що закохані пари хочуть взяти шлюб саме у стінах цього храму, зведеного приблизно три століття тому. Разом з тим, особлива церква потроху втрачає свою первозданну автентичність. Більше тут.

Рівне має не так багато архітектурних пам’яток, але цей храм є не лише дивом стародавньої Волинської дерев’яної архітектури, що показує для нинішнього покоління риси народного будівництва. Церква була візитівкою старого міста, місцем, куди обов’язково хотіли завітати гості Рівного. З давніх церковних книг, які дійшли до нашого часу, відомо, що святиня завжди залишалася осередком українських православних традицій. Хоча, деякий час була і греко-католицькою.

(Дорога до храму з різницею у 90 років. Верхнє фото 1930-х років, віднайдене дослідником Василем Гудзієм. Унизу – сучасне фото) 

Легенди про стародавній храм

Будівництво Свято-Успенської церкви завершилося у 1756. Того ж року її було освячено. А от рік початку будівництва та чи була у церкви попередниця чи будували з “нуля” і досі невідомо. Проте, деякі рівненські краєзнавці мають гіпотезу, що Свято-Успенську церкву звели на кам’яному фундаменті колишнього храму. Унікальна культова споруда, єдина із вцілілих у нашому місті пам’яток архітектури “виросла” 266 років тому на вулиці Омелянівській. Тоді це місце ще не входило до складу Рівного, а знаходилося у його передмісті. Вулиця вела до села Велика Омеляна. Саме тому церкву ще називали Омелянівською. Потім – Шевченківською (за сучасною назвою вулиці). Згідно письмової згадки 1798 року про святиню, вже тоді її парафія у Рівному складалася із 71 дворів з населенням у 160 чоловіків і 165 жінок. До її складу також належало село Тютьковичі з 36-ма дворами.

(Свято-Успенська церква, поч. ХХ ст. Фото з книги О. Прищепи “Вулицями Рівного”) 

За історичними документами, будівництво церкви фінансували місцеві прихожани. Цікавий факт – Свято-Успенський храм звели без застосування жодного цвяха. Сучасні історики та знавці архітектури вважають цю технологію, як для тих часів, унікальною. Але, як відомо, в давнину чимало церков будували без цвяхів.

(Вигляд церкви з двору, фото 2019 року) 

Не дивно, що храм оповитий кількома легендами. Згідно переказів, у Свято-Успенській церкві молився і отримав благословення зі своїми побратимами Іван Гонта (очільник гайдамаків, один із ватажків Коліївщини – повстання проти релігійного, національного та соціального гніту, що сталося у 1768 на території Правобережної України). Молилися вони перед тим, як відправитися на бій з польською шляхтою.

У прибудові (притворі) церкви досить тривалий час перебувала особлива річ – “цепь устоев моральних” – фрагмент ланцюга, яким у XVIII столітті гріховних перед церквою прихожан приковували для публічного покаяння та демонстративного уроку для інших людей. Священики, які наразі відправляють службу у храмі, кажуть, що того ланцюга на території вже давно немає. Коли, і за яких обставин він зник, теж невідомо. Та й загалом чи правдива ця історія, чи вигадка важко сказати, адже за їхніми словами такий атрибут та спосіб покарання не властиві православній церкві.

(Під куполом) 
(Усередині церкви) 

Згідно історичних джерел, стіни храму не було розписано. Дерев’яний іконостас у стилі барокко з елементами різьби та розпису іконописними золотими та срібними фарбами виготовив у 1784 році невідомий майстер у санкт-петербурзі. Розписи, які можна побачити зараз, з’явилися на стінах церкви у 80-ті роки минулого століття. У Свято-Успенській церкві є свої святині – старовинні ікони. Проте, за розповідями настоятеля храму, точної інформації про те, чи належали вони саме церкві немає. А все тому, що в радянську епоху, під час закриття храмів у Рівному, багато ікон звозили в приміщення діючої на той час церкви. 

(Іконостас) 

Разом з тим, кілька рівненських краєзнавців, спираючись на старовинні легенди та перекази, стверджують, що найстаріша ікона (1790 рік), яку можна побачити і нині, належить саме Свято-Успенській церкві. У 2019 році священик храму розповідав, що мова йде про ікону, на якій зображено Божу Матір. Цікаво, що на сайті “Українська церковна архітектура” найстарішою святинею рівненського храму є зовсім інша ікона. А саме, ікона XVIII століття, де зображено Богородицю з дитям. 

Як рівняни рятували церкву від радянської влади

За майже трьохсотрічну історію свого існування церква Успіння Пресвятої Богородиці пережила безліч лихих і трагічних годин. Її не змогли зруйнувати ні масштабна пожежа у Рівному, яка сталася наприкінці XVIII століття, ні панування Польщі, ні бомбардування під час Другої світової війни. Хто як не радянська рада змогла посміти зазіхнути на святиню. На початку 1960-х років під час реконструкції міста Кавказ комуністи прийняли рішення знести церкву з лиця землі. Тому що там мала б з’явитися дорога до залізничного вокзалу. Разом з тим, неподалік планували звести нову будівлю обкому партії (зараз – Рівненська обласна військова адміністрація). Таким чином, церква аж ніяк не вписувалася у їхні майбутні плани.

(Церква Успіння Пресвятої Богородиці, 1930-і роки) 

Уявляєте, на її місці мав з’явитися гуртожиток текстильного технікуму. До цього все йшло, якби проти знесення святині не стали старожили Рівного, які з давніх давен проживали біля храму та постійно його відвідували. Родини Либаків і Лукашевичів, художник Федір Жилінський, члени церковної “двадцятки” стали постійними “гостями” партійних кабінетів, ходили до уповноваженого обкому партії у справах релігії, тільки щоб відстояти та вберегти від знищення церкву. Робили все, що було у їхніх силах: писали листи у відповідні інстанції, збирали підписи рівнян під проханням не руйнувати храм. І це подіяло – радянська влада не змогла знести Свято-Успенську церкву у Рівному.

Цікавим фактом є те, що багато років, біля церкви у Рівному проживав відомий і шанований на Волині травознавець, лікар народної медицини, автор перших в Україні книг з травознавства, один із колишніх настоятелів храму – протоієрей Михайло Носаль. У 2001 році на подвір’ї рівненського храму, біля старовинної дзвіниці на його честь було встановлено та освячено пам’ятний знак.

(Пам’ятний знак Михайлові Носалю) 

Чому храм у Рівному втрачає свою автентичність

Рівненська Свято-Успенська церква із дзвіницею з 1979 року має статус пам’ятки архітектури національного значення. До 250-річчя храму, яке у Рівному відзначали в 2006 році там було проведено чимало капітальних ремонтно-реставраційних робіт: навколо церкви з’явилася нова металева огорожа; внутрішні стіни оббили водостійкою фанерою; поклали паркет з гідроізоляцією; замінили електропроводку; провели газ і опалення. Зовні храм пофарбували та покрили новою бляхою. Здавалося б такі зміни тільки на краще, але свій первозданний вигляд церква частково втратила.

(Охоронна табличка не перешкодила спотворити церкву) 

“Рідне” покриття церкви – гонт (дерев’яні дощечки). Їх згодом замінили на бляшане покриття. Прикро, але нині дах практично повністю вкрили “позолотою”. А це покриття зовсім не притаманне подібним храмам, що і порушило його автентичність. Наразі святиня перебуває під опікою церковної громади.

(Так нині виглядає “оновлена” пам’ятка) 

Звісно, на перший погляд подвір’я і сам храм виглядають охайно, доглянуто, але…Якщо взяти до уваги світлини церкви 1930-х та 1990-х років, то можна помітити колосальну різницю у зовнішньому вигляді. У дзвіниці немає дверей, які виходили у бік вулиці Шевченка, віконниці верхнього ярусу дзвіниці наразі “зашиті”. Хоча, спершу, вони були відкритими. Колись дзвіниця мала п’ять дзвонів, на одному з яких було зображено Божу Матір і розп’яття Христа. Вага цього дзвону була 375 кілограмів, інші – від 7,5 до 150-ти кілограмів. Наразі, на дзвіниці лишився тільки один дзвін, встановлений у 1979 році.

(Колись відкриті віконниці дзвіниці тепер зашиті) 

На жаль, на даху самої церкви “виросли” два додаткові маленькі куполи. За це “архітектурне диво” історики та науковці і досі картають перебудовників. Тому що спершу церква була однокупольною. Саме це і було, колись, родзинкою споруди. Сучасні ж церковники “покращили” храм-пам’ятку самовільно, тим самим знехтувавши його статусом. Пояснення вчинку вражає. Настоятель храму о.Борис вважав, що “нічого такого в цьому немає”, бо він, мовляв “знає, якою має бути церква”.

Держава могла б виділити кошти на утримання та збереження унікальної для Рівного історичної архітектурної споруди та, принаймні, цікавилася, які жахливі “реконструкції” роблять церковники. Останні ж саме і стверджують, що держава абсолютно не фінансує утримання храму, а лише обмежилася встановленням на стіні церкви дошки з вказанням, що це пам’ятка архітектури. Тому, питання: “Чи побачать рівняни у первозданному вигляді місцеве диво давньої архітектури, яке не змогли зруйнувати ні стихія, ні війни, ні зла воля бездуховних керівників? Чи місто, яке не багате на пам’ятки давньої архітектури, втратить і цю – унікальну?” покаже час.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.