Кілька століть тому, вийшовши з замкової брами тернистою стежкою, невдовзі переросла вона в міську шумну артерію, з`єднуючи старий замок князів з серцем міста – центром. До сьогоднішнього дня, найстаріша вулиця міста Рівне потерпала від базарної суєти, а тепер над нею нависла нова халепа – будівництво новітніх дванадцятиповерхівок. Далі розповідає «rivne-future.com.ua»
Будівництво багатоповерхівок на території речового ринку
Правда фінального рішення щодо забудови вулиці ще не ухвалено, проте, як стало відомо, з такою пропозицією виступив співзасновник Речового ринку Валентин Королюк, і і архітектурно-містобудівна рада підтримала його проект. У ньому йдеться про забудову території площею 2,5 га, де і розташований речовий ринок, комплексом житлових та розважальних споруд. Таке рішення викликало хвилю обурення краєзнавців, істориків та рівнян, яким не байдужа доля даної вулиці.
Зі слів завідувачки кафедри архітектури та середовищного дизайну Національного університету Водного господарства та природокористування, доктора архітектури Ольги Михайлишин, для того, щоб взяти на себе величезну відповідальність у формуванні зовнішнього вигляду центральної частини міста, необхідно проводити серйозний конкурс, з адекватним складом журі, а не йти на поводу у забудовника.
Якою ж була колись вулиця Замкова і що залишилося на ній цікаво на сьогоднішній день?
Від торгівлі до забав
Вулиці Замковій неймовірно поталанило, адже за багаторічну свою історію, її перейменовували лише один раз. В період німецької окупації, вулиця називалася Бургштрассе, що в перекладі означало те ж саме (бург у перекладі з німецької – замок). Самої архітектурної будівлі, яка і дала ім`я вулиці, на жаль, давно вже немає. Проте, нинішньому поколінню про неї нагадують розкопки, що здійснюють біля стадіону «Авангард».
Резиденція княгині Марії Несвицької
Зрозуміло, що головною пам`яткою вулиці був би палац Любомирських, який не дожив до наших часів. Попередник палацу – замок Острозьких-Несвицьких – і дав початок майбутній вулиці. Саме звідси колись започатковувалось місто. Перша будівля замку, яка мала призначення оборонної споруди, була закладена ще наприкінці XV століття, вірніше у 1481 році, за часів керування князів Несвицьких, тодішніх володарів міста. Тут знаходилася резиденція княгині Марії несвицької. Ще за життя княгині, у 1508 році будівля згоріла, і Марія почала будувати нову, на тому ж місці. На жаль, новостворену будівлю чекала та ж участь, у 1617 році, під час навали татар на місто, постраждав і замок князів.
Активно жити на вулиці Замковій стали у XVIII столітті, за часів правління князя Станіслава Любомирського. Мешканці були переважно євреї, які займалися торгівлею та ремісництвом. Протяжність вулиці не велика. За даними архіву, в середині 30-х років, на ній було 33 номери будинків.
На даний момент на вулиці мало залишилося з тої князівської Замкової. Навпроти речового ринку, у будинках 15, 17 на початку ХХ століття було організоване єврейське доброчинне товариство «Лінас Хацедек» з театральною залою. Люди, які живуть тривалий час на вулиці, пригадують, що на місці, де зараз розміщені корпуси підприємства Українського товариства сліпих, у 20-30 рр. розміщувався пересувний театр, який деякий час мав статус міського. Якщо пройти далі за підприємством, углиб двору, там де зараз складські бараки, то до 1930-го року був Цирк Вольфа Гендельбарга. Через аварійний стан споруди, невдовзі її знесли.
Місцем, яке приваблювало всіх мешканців та гостей нашого міста на вулиці Замковій був, звісно ж, палац князів Любомирських.
Палац князів Любомирських
Палац був створений у стилі пізнього бароко – зі стрункими величними формами, колонадою, мансардним дахом, ліпними прикрасами. У палаці зберігалися цінні збірки мистецтва, зброя, портрети, а також бібліотека, яку можна вважати «ідеальною» за тематичним спрямуванням XVIII століття. Навколо палацу розтягнувся неймовірний парк, висаджені алеї, прикрашені скульптурами у класичному стилі.
Над парадним в`їздом була розташована ажурна брама, навколо неї були бастіони. Від брами через канал був міст. На величезній території палацу своє розташування отримали надвірні будівлі та пороховий погреб.
Протягом років князі стежили за модними тенденціями і неодноразово (тричі) змінювали палац. Світське життя оберталося навколо палацу Любомирських. Тут проходили бали, спектаклі, виставки, музичні та мистецькі вечори.
У різні роки будівлі палацу використовували для навчання гімназистів, діяльності спортивного товариства, під потреби госпіталю.
На початку XX століття, потім в 20-30-ті роки, на майдані, поряд з ним, влітку, розміщувалися каруселі, встановлювали яскраві шатра пересувні цирки-шапіто, різноманітні екстрасенси та гіпнотизери. Стажорили оповідають, що незважаючи на містичні страшилки про замок, у 30-ті роки ХХ століття – це було місце зустрічей усіх закоханих, фотосесій, проведення екскурсій для гостей міста.
На майдані палацу організовували різні мітинги та міські урочисті зібрання. Назавжди захована під новітньою забудовою перша приватна міська електростанція, яку звів за власний рахунок князь Любомирський у 1912 році.
Саме у такому вигляді палац проіснував до середини минулого століття, поступово занепадаючи, перетворюючись на руїну.
Занепад палацу Люборських
Споруда вимагала чималих коштів на утримання її в належному стані, але родина князів вже їх не мала. Стіни палацу, прикрашені фресками італійського живописця Вільяні, покрилися тріщинами, піддалися руйнації статуї, що знаходилися навколо палацу, мальовничий ставок став справжнісіньким болотом, занедбав і парк, який висаджував Міклер.
З початку XIX століття князі Любомирські там більше не живуть. Вони переносять свою резиденцію на так звану «гірку» (на даний час це територія парку ім. Т.Г. Шевченка). Палац, по вулиці Замковій, і далі продовжує руйнуватися. Щоб врятувати одну з найгарніших споруд тогочасного Рівного від руйнації, у 1917 році одна з громадських організацій (“P.M.S.» – Польська Мацеж Школьна) спробувала реставрувати палац. Поклали новий дах, поремонтували паркет у банкетній залі.
Місцеві багачі за постановою тодішньої влади знищили всі згадки про цю подію з минулого Рівного. Навпроти колишньої електростанції стоїть будівля, де в 1950-ті роки активно діяла Перша міська поліклініка і пологовий будинок. Сьогодні там приміщення управління юстиції.
Книгарня Андрія Мартинюка
На перетині Замкової і нинішньої Соборної колись була книгарня Андрія Мартинюка. Ця книгарня була однією з найбільших у м. Рівному, де місцеві учні купували літературні видання та канцелярські приладдя. Вона існувала і у радянські часи, аж до моменту знесення будівлі.
В давні часи, на Замковій були розміщені синагоги, перша єврейська змішана приватна гімназія. На перетині вулиць Замкової і Шкільної і сьогодні можна побачити будівлю колишньої головної синагоги Рівного. Правда спотворене і перебудоване декілька разів.
Спортивна вулиця Замкова
Є ще один варіант, як можна було б назвати дану вулицю. Однозначно це – Спортивна. Саме на її території, у 20-30-ті роки організовувалася спортивна слава міста. Поблизу старого напівзруйнованого палацу розкинулося ціле спортивне містечко, якому б зараз позаздрило місто Рівне. Тут знаходився єврейський спортивний клуб товариства «Гасмонея» (інша назва «Хасмонеа») з тенісними кортами та залом для занять з гімнастики.
У стінах палацу, довгий час знаходилося польське гімнастичне товариство «Сокіл», яке мало два власних тенісних корти. Площа перед палацом так і називалася – Спортивна. На початку XX століття просто перед палацом побудували імпровізоване футбольне поле. У 20-ті роки там встановили трибуни. І тільки у 1932 році поблизу вже руїн палацу Любомирських звели новий стадіон.
Будівництво стадіону
У зимовий період на ньому заливали ковзанку. На цьому ж полі проводив свої тренування хокейний клуб «Гасмонея». Стадіон, як на ті роки, був просто неймовірний – величезне футбольне поле, бігові доріжки, велотрек, великі трибуни, під якими знаходилися роздягальні та душові. На будівництво цієї споруди було потрачено 80 тисяч злотих. Стадіон існував до 1950-х років. У кінці 50-х років руїни палацу розчистили екскаваторами, розчистили більший майданчик і побудували новий стадіон «Колгоспник», на місці якого, згодом, вознісся «Авангард».
Знищена пам`ять, руїни та перший штаб Руху
Вулицю Замкову неможливо було впізнати. Фасади давніх будівель, які збереглися, обліпили торговими плакатами та банерами, а на перших поверхах стали організовувати різні магазини. Нині основна родзинка вулиці – торгівля, а чи не головною пам`яткою Замкової є промисловий ринок, правда вже не такий велелюдний, як на початку 90-х років.
Зі слів рів нянина Петра Серпушинського, родина якого певний час жила на Замковій, тодішня влада навіть не намагалася встановити якийсь пам`ятний знак на історичній вулиці, хоча б князям Любомирським, які і для вулиці, і для міста вклали чималий внесок у їхній розвиток.
Сьогодні, на вулиці Замковій є вказівники та інформаційні таблички на будинках, от тільки об`єктів, на які вони вказують, на жаль, не має…
Будинок Мойсея Шермана
Оповідуючи про історичну вулицю не можна не згадати про її жителя Шермана. Цей чоловік, може і не відомий широкому загалу, проте він увійшов на сторінки історії нашого міста завдяки плідній співпраці з місцевими активістами Народного Руху України, в період зародження її на території Рівненщини. На Замковій, родина Шерманів мала двоповерховий будинок, який колись знаходився біля старої електростанції. Будівлю, у стилі «модерн» звели у 1903 році.
По завершенню війни його націоналізували, надавши статус комунального і організували там декілька квартир. Сам колишній господар, коли повернувся з війни, отримав у ньому маленьку житлову площу. У 80-ті будинок вирішили знести, проте Мойсей Шерман, на відміну від інших його мешканців, виселятися не хотів. Так як він вважав цей будинок родинною власністю, прагнув дожити віку у рідних стінах. За спогадами старожилів Замкової, Мойсей Шерман дуже любив спілкуватися з людьми на різну тематику, особливо про політику. Тому і не дивно, що доля звела його з тодішніми «революціонерами», які в кінці 80-х тільки створювали осередки Народного Руху. Без жодних сумнівів, він запропонував зайняти вільний перший поверх будинку «рухівським» активістам. Відтак, стара, занедбана будівля стала своєрідним штабом революції узимку 1989 – весною 1990 рр.
Саме тут збиралися представники організацій з району, звідси йшли делегації на мітинги, тут планувалися наступні плани Руху. У стінах цього будинку активісти планували проведення на території Рівненщини всеукраїнської акції, яка увійшла в історію України як живий ланцюг «Українська хвиля» 21 січня 1990 року.
У цьому будинку був присутній представник центрального проводу Михайло Горинь, який приїхав з Києва до Рівного організовувати роботу.
У 90-ті роки будинок все ж таки знесли. Ходила легенда, що перед самим знесенням, безхатьки, заглянувши в усі закутки будинку, знищивши грубки і підлогу, знайшли якийсь скарб. Подейкували, що це була родинна схованку, яку у свій час Мойсею так і вдалося знайти. Правда це, чи ні, і досі не відомо.
Дуже шкода, якщо найстаріша вулиця міста Рівного, яка є феноменальною частинкою біографії нашого міста, назавжди розчиниться в новозведених кварталах висотних скло-бетонних монстрів. Так і забравши у невідомість ще не розкриті таємниці. Адже саме такі колоритні давні вулички з такими ж самобутніми будинками і створюють неймовірний образ міста – такий гарний та притягуючий для туристів. Адже туристам з інших міст та країн цікаво подивитися на давню вулицю міста, деякі будинки, які збереглися до наших днів. А їх залишилося не так багато, на Замковій, деякі з них – у руйнівному та занедбаному стані. Потрібно встигнути їх побачити.
Не забуваємо нашу історію, адже споруди, будівлі, парки, стадіони знаходяться у нас під боком. Далеко ходити не потрібно.
