Нині в Рівному масово перейменовують вулиці, у зв’язку з декомунізацією інфраструктури. Однією з таких, стала вул. Короленка, яка тепер називається в честь героя АТО – Олександра Борисенка. Ким він був та що зробив, читайте далі на rivne-future.com.ua.
Хто він?
Олександр народився в Рівному 28 березня 1993 року. Навчався в ЗОШ №5, де закінчив 9 класів.
“Якось зробив якусь шкоду. Йому було 16 чи 17 років. Я його покарала: тиждень з хати не випускала. А він бере ремінь і простягує мені: “На, набий і відпусти”. Розсмішив геть. Як я на роботі була, батько йому каже: “Йди, погуляй трохи, доки мами нема”. А він — ні, не порушив мамин наказ”, – розповіла для “Радіо Трек”, мама героя Наталія Борисенко.
Після школи одразу вступив до технічного коледжу при Національному університеті водного господарства та природокористування на спеціальність “Електромеханік торговельного та холодильного устаткування”. Там про нього згадують так:
“За час навчання Олександр проявив себе як здібний і відповідальний учень, мав спокійний і врівноважений характер. Під час проходження виробничої практики керівництво відмітило старанність та професіоналізм хлопця”, – поділився класний керівник Олександра.
Під час навчання, він познайомився зі своєю майбутньою нареченою Настею Шибінською.
“Коли познайомилися, я була у 9 класі. Ми одну школу закінчували. Саша у технікумі вже навчався. Сподобався мені, бо відкритий, веселий, з почуттям гумору, активний, неординарний. З ним завжди було весело. Активний був. Хотів скрізь побувати. Не любив сидіти на місці. Ми в Острозі, Львові побували. Я до нього у Новоград-Волинський їздила”, – прокоментувала вона.
По закінченню навчання пішов працювати в охоронну фірму “Яструб”, де охороняв склозавод. Відзначився як дуже відповідальний та сумлінний працівник.
Любив мандри та музику. Особливо йому подобалось грати на електрогітарі та співати під неї.
“Сашко любив музику, з друзями навіть організували музичну групу. Пишалися своїми музичними успіхами та здобутками. Та ось одного разу трапилося непередбачуване: ми з дружиною помітили, що вечорами, як бувало раніше, син не зникає на репетиції, не «бренчить» на своїй електрогітарі, та й інструменту в квартирі немає. Що б це означало? Після розмови з ним з’ясувалося, що наш поціновувач музики продав свою гітару, а виручені гроші віддав на лікування свого хворого друга”, – сказав батько героя Олег Борисенко.
Що зробив?
В 2012 році Олександру прийшла повістка про призов. Проте його не взяли в армію, через проблеми з тиском та розірвану зв’язку на нозі. Тому він вирвав зі своєї медичної книжки листки, де це вказано і пішов служити за контрактом.
Причиною такої самовідданості, стала любов до прадідуся, який воював на Другій світовій війні та зазнав Сталінських репресій. Також, він поважав свого батька, який працює пожежником, й навіть хотів піти по його стопам.
Служив у 30-й механізованій бригаді Новоград-Волинського 8 армійського корпусу Сухопутних військ України, де був снайпером. Одним із перших обороняв Крим під час його анексії.
“У травні Сашко приїхав у відпустку на реабілітацію. Всього на п’ять днів. Він з рідними старався бути якнайбільше: з батьком, зі мною, з молодшою сестрою, Анею. Приходив з Настею до нас. Ми більше говорили про майбутнє весілля, думали, тільки закінчиться контракт, то й справимо. Відразу після виборів поїхав. А потім – тільки телефон. Про службу син нічого не розповідав, для мами в нього завжди було «все нормально, все в порядку». Та я й по голосу могла відчути, затишшя на передовій чи бої і втрати. Щось дізнавалася з новин. Сашко востаннє подзвонив у серпні, 29-го. Сказав лише, щоб я поїхала до Новограда і взяла в частині довідку, що він учасник бойових дій. І все… Коли 2 вересня я була в Новограді, то навіть не знала, що Сашка вже нема. Родині повідомили спочатку, що він поранений коло Латугіно. А потім – що загинув у бою. Фактично я нічого й не знала про те, як син служив, де бився, як загинув. Коли Сашка ховали, то із частини приїжджали хлопці, товариші по службі, але не ті, що були з ним у боях на передовій. З тих, мабуть, мало хто залишився…” – пригадує мама героя.
Олександр загинув обороняючи суверенність нашої країни 1 вересня 2014 року. В селищі Круглик, Луганської області його підрозділ оточили переважаючі війська окупанта. В ході бою він отримав поранення несумісне з життям.
Нині він похований на алеї Героїв Небесної Сотні, що на кладовищі “Нове”. Посмертно отримав орден “За мужність 3 ступеня” та звання “Почесного громадянина міста Рівне”. В його честь названа ЗОШ №5.
Раніше вулиця була названа в честь Володимира Короленка – письменника та журналіста. Він народився на Житомирщині і до закінчення навчання в гімназії, разом із сім’єю проживав в Рівному. Потім поїхав вчитись в Санк-Петербург й вирішив залишитися в Росії. Писав для російського читача, але українофобом не був й всяко підтримував Панаса Мирного та Михайла Коцюбинського. Останні 20 років прожив в Полтаві. Найвідоміші твори – “Без язика”, “Діти підземелля” та “Сліпий музикант”.
