Нині в Рівному масово перейменовують вулиці, у зв’язку з декомунізацією інфраструктури. Однією з таких, стала вул. Гончарова, яка тепер називається в честь героя Євромайдану Олександра Храпаченка. Ким він був та що зробив, читайте далі на rivne-future.com.ua.
Хто він?
Народився 18 вересня 1987 року в Рівному. Ходив до НВК школи-ліцею №19, там про нього згадують так:
«Навчаючись у школі, завжди знаходив спільну мову з однокласниками, любив спілкуватись, жартувати, був відкритою людиною. З вивченням точних дисциплін у Сашка якось не склалося… Мабуть, це було не його. Він був творчою дитиною, особливо у старшому підлітковому віці, активним учасником художньої самодіяльності школи. Брав участь у шкільній команді КВК, яка завжди виборювала призове місце або й перемагала», – каже класний керівник Сашка, Зоя Наконечна.
“Трошки більше було енергії, як в інших дітей. Він як ішов в перший клас, я йому казав: “Нікого не чіпай, але здачу давай”. На третій день приходить, в щоденнику написано “Кусає дітей”. Питаю: “Нащо ж ти кусав?”, каже: “Ну ти ж казав, що бити не можна”.”, – розповів батько героя, Володимир Храпаченко.
Згодом почав навчавчатись у Рівненському гуманітарному університеті за спеціальністю “Режисер драматичного театру”. Там здобув славу, як дуже талановитий студент, як і в режисерському напрямку, так і в акторському. Поставив такі вистави, як А.П.Чехов “Ведмідь”, С.Мрожек “Стриптиз”; акторські роботи: А.Салинський “Сьогодні я стану жінкою”, О.Слаповський “Від червоного щура до зеленої зірки”, Софокл “Ісмена”. Також знявся в фільмі “Воскресіння”, де зіграв солдата, що повернувся після війни додому.
В РДГУ він познайомився зі своєю майбутньою нареченою, Катериною Самчук.
“Знала я його, мабуть найкраще з усіх. Якщо чесно, я більше не знаю таких людей – настільки прямих і відвертих. Інколи друзі не те що ображалися, а дивувалися його прямоті, коли він говорив чітко те, що він подумав про якусь ситуацію. Ніколи не говорив за спиною, не був пліткарем, таке його не цікавило. Він відкрита, щира душа із справедливими принципами, його обурювало, коли його оточувала неправда. В нього були лише справжні друзі, бо він добре бачив людей”, – розповіла Катерина.
Після завершення університету, далі по професії не працював. Проте, завжди цікавився театральним життям і при нагоді ходив на вистави. Іншою пристрастю Олександра був альпінізм. Часто зустрічав Новий Рік на вершині якоїсь гори.
“Намагався альпінізм і творчість, втілити в житті. Знайти якийсь шлях, щоб можна було заробляти і розвиватися в цьому напрямку”, – прокоментував друг загиблого, Сергій Кримський.
“Робив висотні роботи, був промисловим альпіністом. Як Саша казав: “Сидяча робота на свіжому повітрі”. Отримали зарплату, сидимо ввечері, я там в Здолбунові за комп’ютером, він в Рівному. Пише мені: “Саня, давай поки в нас є гроші кудись поїдемо”, і на наступний вечір ми вже їдемо в Карпати, на скелю Довбуша”, – поділився спогадом друг, Олександр Чейпеш.
Що зробив?
Коли тільки починався Євромайдан в Києві, Олександр знаходився в Рівному. Він був учасником усіх місцевих заворушень і згодом вирішив поїхати до столиці. 28 січня він вже був там.
“Як тільки почались оці страшні події на Майдані, коли вже палали шини, померла перша людина і почали брати штурмом адміністрації обласні. 24 січня взяли нашу рівненську ОДА. Звичайно Саша був в перших рядах взяття. І це, напевно, було його останньою краплею, коли він вирішив поїхати на Майдан київський. Пам’ятаю, після того як взяли адміністрацію, він подзвонив і в такому захваті про це все розповідав, каже: “Катя ти не розумієш, ми взяли штурмом адміністрацію, тепер це народна власність. Ми туди зайшли і заспівали гімн”. В мене тоді пішли мурашки захвату, потім я вже побачила відео звідти. Через день-два він подзвонив, сказав що їде на київський Майдан. Я постаралась його відмовити, але разом з тим знала, що його ніхто не зупинить…” – додала наречена.
Вже там, майже одразу, записався до лав 35-ї сотні Самооборони Майдану “Волинська Січ”. Завдяки своїм лідерським навичкам, швидко став командиром сотні, також займався піротехнікою.
20 лютого 2014 року, в Олександра Храпаченка потрапила куля снайпера. За повідомленням адвоката Маркіяна Галабалу, постріл був здійснений з клубу Кабміну. Смерть настала моментально, близько 11 години ранку. Підозрюваного у вбивстві активіста, випустили з-під домашнього арешту у 2019 році.
Похований на кладовищі “Нове” у Рівному, поруч з іншими героями майдану.
Посмертно, герой “Небесної сотні” отримав звання Героя України, орден “Золота Зірка” та медаль “За жертовність та любов до України”. Від Рівненської міської ради нагороджений званням “Почесний громадянин міста Рівного” та відзнакою ” За заслуги перед містом I-го ступення”.
В його честь у РДГУ відкриті тематичні стенди та встановлено меморіальну дошку. На вулиці, де він проживав та школі, де навчався, теж є пам’ятні дошки. Також, ім’я та портрет героя викарбувані на меморіалі в Києві на вулиці Інститутській, де він і помер.
“Щороку є заходи до Дня народження та до річниці розстрілів на Майдані. Заходи різні: мітинг біля пам’ятної меморіальної дошки, що на школі, з покладанням квітів, повідомлення старшокласників у всіх класах, виховні заходи, лінійки, години пам’яті, екскурсії біля фотовиставки, а ще нас запрошують на подібні заходи в музей. Часто пишемо роботи про Сашу у МАН та інші конкурси. Ми його ніколи не забуваємо”, – повідомила вчителька історії НВК №19, Оксана Приндета.
Раніше вулиця була названа в честь Івана Гончарова. Це відомий російський письменник, який є автором книжки “Обломов”. В певний період часу займав посаду літературного цензора. Про Україну не писав і в Рівному не був.
*Деякі матеріали взяті з конкурсної роботи вчительки історії НВК №19 Оксани Приндети.
