Вівторок, 28 Травня, 2024

Водопровідна історія Рівного: як все розпочиналося

Роком заснування рівненського облводоканалу вважають 1928 рік, хоча в архіві зберігається інформація про трішки інший календарний відлік водопровідної історії Рівного. У ХIX столітті у переважній більшості міст України переважала одна і та ж проблема: забезпечення жителів водою і яким чином це можна зробити. Перший водопровід в Україні був в Одесі. Якщо брати до уваги області, з якими межує Рівненщина, то перший водопровід збудували в Житомирі у 1898 році, пише rivne-future.com.ua.

З чого усе починалося?

Рівне можна поставити в один ряд з містами України, де активно підіймалося та вирішувалося питання водопостачання і будівництва водопроводу. У 1897 році вперше заговорили про будівництво водопроводу господарі Рівного Йосип і Адам Любомирські. А 30 березня 1898 року розпочалася справа “Про облаштування в місті Рівне водопроводу”. Більше на “Суспільне Рівне”. 

Тоді в Рівному функціонували тільки три міських колодязі, із яких люди брали воду. Тому, для того, щоб спростити життя рівнянам у 1895-1896 рр. колодязі вирішили обладнати насосами та іншими приладами.

І звісно, що вода була не безкоштовна. У 1898 році для компенсації витрат, а також для того, щоб кожного року утримувати та ремонтувати обладнання, Міністерство внутрішніх справ дозволило Рівненському міському спрощеному громадському управлінню брати плату за воду. Відтак, рівняни мали платити за бочку води дві копійки, а за те, щоб напоїти коня чи велику рогату худобу – по пів копійки.

У 1904 році у Рівному зробили першу парову водокачку. Це і був перший комунальний об’єкт, який повністю перебував у власності міста. Інженер Сокаль збудував водокачку на вулиці 3-го Травня (нині – Соборна, 282). Там було: свердловина, глибиною 16 метрів, насосна станція з баком води та паровий насос. Вода з бака потрапляла в гребінку з кранами на вулицю Соборну, 282, до яких під’їжджали кінні водовозки з дерев’яними бочками, платили за воду та розвозили її по Рівному.

Труднощі на шляху до водопроводу 

Протиріччя між владними верхівками та Перша світова війна – перепони, які стали на шляху будівництва водопроводу у Рівному. Тому питання його будівництва знову підняли за правління Польщі. 30 липня 1928 року підготували угоду між бургомістром міста В. Артемоновичем та К. Помяновським, професором політехніки у Вараші на розробку проєкту водопроводу для Рівного. 20 вересня під час засідання Рівнеради було прийнято рішення про затвердження угоди з професором Помяновським на складання проєкту міського водопроводу. Через рік роботи будівельні роботи об’єкту розпочалися. 

У проєкті було передбачене будівництво водопроводу на вулиці Скорупки (сучасна вулиця 24 серпня), свердловини глибиною 16 метрів, насосної станції з приміщеннями та водопровідних режим із чавунних труб по вулиці тодішньої забудови у сучасному центрі Рівного (вул. Степана Бандери, 16 Липня, Соборна, Міцкевича). 

Нові мережі мали з’єднати з побудованими в 1905-1927 рр. мережами лівобережної частини міста. У 1929-1930 рр. була відновлена водонапірна башта по вулиці 3-го Мая (район мосту – Соборна). Крім цього, під мостом над річкою Устя проклали труби загальною протяжністю 933,9 метра. 

Далі три роки жодних будівельних робіт не проводилося. Лише – підвели воду до автобусного вокзалу. 

Труби в кредит та як розширяли мережу

У 1934 році Рівне взяло кредит в сумі 25 000 злотих для того, щоб з’єднати прокладені труби. Наприкінці року спеціалісти проклали 1148,5 погонних метра водопроводу з двома наземними та сімома підземними гідрантами. Таким чином, 150 житлових будинків та 105 приватних будівель вже були з водою. На цьому роботи не завершилися і влада міста продовжила шукати додаткове фінансування на розбудову. І в липні 1935 ухвалила підписання угоди на позику з Фондом праці. Сантехнічні труби різного діаметру привозили в Рівне з Катовіце (Польща). Деякі з них, які були прокладені майже століття тому, і досі функціонують у центрі міста.

У 1936 році до водопроводу підключили вулиці довкола сучасного речового ринку, Рівненського гуманітарного університету, вулиці Лермонтова, Замкова, а також частини вулиць Соборної, С. Петлюри, Сагайдачного, Шкільної.

Наступний рік, 1937 можна вважати тріумфальним проривом у водопостачанні. Тоді завершили будівництво нової водопровідної станції на вул. Орліч Дереша (сучасна вул. Ст. Бандери) і 18 листопада 1937 р. А 18 листопада 1937 року станція забезпечувала водою практичне все Рівне. У тому ж році міське підприємство водопроводу і каналізації виконало водопровідно-каналізаційні роботи в п’яти школах міста.

Так як, все місто ще не було забезпечено водою, протягом 1937-1938 рр. було збудовано три колодязі, два з яких – на околицях, де суттєво бракувало води.

Націоналізація, Другова світова війна та післявоєнні роки

В 1939 році, коли на західній Україні почала правити радянська влада, рівненський водопровід націоналізували. Тоді підприємство знаходилося на вулиці Чапаєва, 20 (нині – Степана Бандери). Наразі за цією ж адресою можна побачити адміністративні корпуси підприємства. Тодішня будівля частково збереглася до наших днів.

За словами істориків, під час нацистської окупації водопровід у Рівному практично не постраждав. У Рівному загальна протяжність водопровідної мережі становила 21,7 км. Тоді у місті були дві насосні станції: одна основна − на вул. Чапаєва, 20 і одна резервна − на вул. Сталіна, 282 (сьогодні вул. Соборна). У 1949 році аналіз води здійснювали кожного місяця і за показниками вона була якісна та чиста.

Післявоєнні роки у Рівному відомі тим, що у місті суттєво не вистачало потужностей на локальній електростанції. Через це у місті щодня спостерігалися перебої з водопостачанням. В архівах збереглися дані, що води у помешканнях рівнян не було кожного дня по одній-дві годині. Наприклад, деякі з них мали води з 6:30 до 8:30, 13:00 до 15:00 і 18:00 до 20:00.

У 50-х роках минулого століття рівненський водоканал чекали суттєві нововведення. А саме, проєкт 1954-1960 рр. передбачав реконструкцію та розширення водопроводу та подачу до 12 кубометрів води. У 1958 році завершилося будівництво першої черги водопроводу. Для того, щоб мешканці району Грабника та забудов північно-східного району міста не мали проблем із водопостачанням на вулиці Соборній, 6 звели резервуар ємністю 1000 куб. метрів з насосною станцією II підйому, а також водовід від насосної станції на вул. С. Бандери та на вул. Кн. Ольги діаметром 300-250 мм, і водонапірну башту 200 куб. м на вул. Носаля. Зазначимо, що станцію та резервуар вже неможливо побачити, бо їх знесли у 1990 році. А на їхньому місці, наразі, височіє Свято-Покровський собор. Башта збереглася до наших днів, але її вже не використовують.

Проєкт Петра Батрака

У 1962 році керівником рівненського водоканалу став Петро Батрак, який очолював підприємство до 1991 року. Багато важливих об’єктів було збудовано за часи його правління. Того ж року у Рівному пробурили свердловину глибиною 200 метрів, яка давала напірну воду біля насосної станції з розрахунковим дебітом 160 куб. м/год. Тому на насосній станції, збудованій у 1931 році на вул. Скорупки, 20, ще встановили три горизонтальні насоси та збудували перший резервуар ємністю 2000 куб. м, а також магістральні водопровідні мережі по всьому Рівному.

У 1965 році біля станції юних натуралістів на вулиці Чорновола, 115 з’явилися насосна станція II підйому “Новий Двір”, резервуар 1000 куб. м. та водогін діаметром 400 мм на вул. Мірющенка (сучасна Карнаухова), з яких вода подавалася у район новобудов на вул. Відінська та вул. Грушевського. 

Води все одно бракувало

Проте, і цього було недостатньо. Щоб забезпечити водою східний, західний та північно-східний райони Рівного, у 60-70 роках почали бурити свердловину глибиною 250-700 метрів на водозабірних майданчиках у районах Новий Двір та на Дворці (вул. Олеся). У 1971 році ввели чотири свердловини у водопровідну мережу по вул. Олеся.

Згідно плану забудови мікрорайону Ювілейний виробничим об’єднанням “АЗОТ”, у 1974 році з’явилася станція III підйому на майданчику “Боярка”. Аби забезпечити безперебійне водопостачання лівобережної частини міста у 1999 році водоканал спорудив другу нитку водоводу довжиною сім кілометрів від насосної станції “Новий Двір” до станції “Боярка”. 1975-1978 – на водозабірному майданчику №1 пробурили ще три глибинні свердловини на дільниці від насосної станції до Басівкутського озера та побудували підземний залізобетонний резервуар ємністю три тисячі куб.м. У 1975 році у Рівному вже було 12 свердловин.

Вода не лише з Рівного

Проблематичними залишалися – льонокомбінат, завод газорозрядних приладів, радіотехнічний завод, автопарк, тролейбусне управління, Рівненський науково-дослідний інститут технології машинобудування, “Азот” та житлові масиви, які з’являлися, як гриби після дощу. Щоб забезпечити їх водою протягом 1972-1981 рр. досліджували запаси підземних вод на 90 тисяч куб. м на добу на Новомильському, Горбаківському та Гориньградському водозабірних майданчиках. Головний водозабір Рівного знаходиться більш ніж за 20 кілометрів від міста. Чому так? Згідно даних досліджень, то в районі Горбакова воду можна добувати на глибині 100-110 метрів, а в Рівному – на глибині 700 метрів. Але основна причина видобутку води з-за меж Рівного – у Горбакові дешевше.

У 1974 році розпочалося будівництво водозабору, а ввели його в експлуатацію через 10 років. Він складався з шести свердловин, насосної станції II підйому, станції знезалізнення води на 40 тис. куб. м на добу, хлораторної, фтораторної, котельні тощо.

Новітня історія

У 1997 році у рекордно швидкий термін, за 1,5 місяці вдалося збудувати та ввести в експлуатаці. Новомильський водогін. В перші дні січня в міську мережу надійшло о 12 тис. куб. м з Новомильського водозабору. Через рік відкрилася насосна станція “Київська”. Комплекс підвищуючої насосної станції на вулиці Київська забезпечив стабільну подачу води мешканцям двох мікрорайонів – Льонокомбінат та Північний, а також вулицю Грушевського. 

Також завдяки введенню в експлуатацію шість нових артезіанських свердловин подача води збільшилась на 13, 2 тис. куб. м на добу. Всього протягом 1998-2005 рр. побудували та запустили 11,4 кілометра водопровідних мереж, вартістю понад два мільйона гривень. 

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.