Раніше Золотіїв був передмістям Рівного, проте зараз – це невід’ємна його частина. Сюди без жодних проблем можна дістатися з центру міста маршрутками № 35, 43, 44. Хоча, як без проблем. Якщо 35-та маршрутка курсує часто, то 43 та 44 доведеться чекати. Але мова не про це.
Коли приїжджаєш в інший регіон, то легко можна зустріти однойменні з рівненськими населені пункти, наприклад Олександрія. А от Золотіїв не знайдеш: він такий один, пише rivne-future.com.ua.
Чому саме Золотіїв?
Існує легенда, що давним-давно тут мешкав майстер-золоті руки. Так його називали неспроста – чоловік мав хист до золотарства, шедеврально займався реставрацією ікон. Тому в народі його прозвали Золотій, і село, що утворилося навколо майстерні Золотієвом, на честь одного з перших поселенців. Про це йдеться тут.
Візитівкою Золотієва є церква Покрови Пресвятої Богородиці, яка побудована з дерева. Займався її фінансуванням поміщик Лук’ян Дворжанський ще у 1855 році.
Серед відомих постатей, які родом із Золотієва є письменник, літературний критик, історик, представник “української школи” в польськомовній літературі Міхал Грабовський. Він народився у Золотієві в 1804 році в сім’ї майора російських військ, шляхтича Антонія Грабовського та його дружини Терези. Якось його навідував сам Тарас Григорович Шевченко, а також відомий письменник Пантелеймон Куліш. Але, приїздили вони не в Золотіїв, а в Олександрівку (зараз районний центр в Кропивницькому), куди письменник згодом переїхав.
Як все було…
За розповідями старожила Рівного Олександра Каркіча, на горбу вулиці Олексинської жили багаті люди – здебільшого чехи, словаки, які володіли олійницею та млином. Там де зараз стоїть магазин була двоповерхова сушарка, яка існувала до 1943-го року. А на місці сучасної бібліотеки був млинзавод.
За словами іншої старожилки Золотієва Катерини, село почало розбудовуватися у 1963 році під час роздачі людям земельних ділянок колгоспом. Перші хати можна було побачити з лівого боку вулиці Олексинської. Протилежний бік почали забудовувати десь у 70-х роках. На Золотіївській та Загородній вулицях були садки та неймовірний луг, який мешканці називали “днина”. Ще там була криниця та сажові копанки. До речі, до останніх, ввечері після робочого дня, люди ходили купатися.
Земля Золотієва мала протяжність аж до сучасного району Ювілейний. Нинішня вулиця Біла теж входила до складу Золотієва. Її тоді називали “хутір”. Багато років у селі був відсутній асфальт. На вулиці Олексинська аж до 80-х років була бруківка.
Давня історія Золотієва
У книзі “Рівне та околиці Рівного” відомий краєзнавець, художник та дослідник української міфології Валерій Войтович навів цікаву інформацію про Золотіїв.
З давніх-давен Золотіїв як власність Костянтина Острозького був у віданні Дорогобузького замку. У 1577 році село “имение Золотеев” платило данину за ставки, лани, городи. З 1583 року воно стало власністю Степаня. З тих пір велику кількість земель, у напрямку Олексина, продали. Під кінець XVI століття “Золотеев” став складовою частиною Рівного. Його мешканців часто брали на шальваркові роботи для збирання врожаю зернових. У Золотієві функціонував фільварок, доказом цього є акт 1603 року. Його володарем був Олександр Острозький. У роки Визвольної війни, а саме у 1651-му році, “Золотеев” утворив свій оборонний загін, який діяв в різних околицях Рівного.
Історія села з XIX ст.
На початку XIX століття у селі налічувалося 45 дворів та 317 жителів. Згідно статистичних даних, у 1911 році у Золотієві була: гуральня, крамниця, пункт скуповування ганчір’я, шкур. Місцева гуральня виробляла 30 305 відер продукції на рік. Людей, що там мешкали стало більше, аж 570. Згодом у селі утворилася школа та малі громадські ділові осередки.
У 2011 році дістатися Золотієва стало зручніше та легше – міст, що на вулиці князя Володимира у Рівному капітально відреставрували.
Зараз в Золотієві є дві провідні вулиці – Олексинська та Золотіївська. Олексинська прямує до села Великий Олексин. До речі, останнє так назвали на честь його засновника Олекси. Згідно легенди, чоловік був керівником загону охорони і за це отримав землю на Рівненщині. Недарма Олекса, Олексій у перекладі з грецької мови означає “захисник”. А от з вулицею Золотієвською вийшла плутанина – колись таку ж саму назву мала вулиця Рівного, сучасна Пирогова, що за знаходиться залізничним переїздом.
“Золотієвські ряди”
Наразі Золотіїв відомий святом меду і трави, який відбувається у серпні кожного року. Організатором цього дійства є депутатка Рівненської міської ради Любов Романюк.
Згадаємо, як цей фестиваль проходив у минулому році. З самого ранку розпочався футбол. Шість команд змагалися за першість та кубок чемпіона. Приймали участь у цьому змаганні молодіжна, ветерани та спортсмени з Золотієва та Шпанова.
На свято з’їхалися головні його учасники – пасічники і травники. А отже і мед, і квас, і медовуха, і цілющі збори. Можна не сумніватися у їхній натуральності.
До речі, минулого року, на кожного відвідувача, який завітав на свято у вишиванці чекав приємний та смачний подарунок – сота цілющого нектару, меду.
Свято запам’яталося акцією – Млинці для Олі. Суть її полягала в тому, що кожен охочий міг придбати млинець на вулиці, намастити топінгом чи медом та отримати склянку чаю. Всі зібрані кошти пішли на лікування Олюсі Корнийчук.
А у бібліотеці презентували особливий проект про створення культурної резиденції.
Центральна зона святкування була оформлена вишитими рушниками, працювала перукарня та аквагрим. Кожен відвідувач міг не лише розважитися, а й навчитися новому ремеслу, як наприклад гончарство та кондитерські справі.
А ще на фестивалі демонстрували, як потрібно відкачували мед. Під українські пісні колективів зі Шпанівського ОТГ всі відвідувачі могли приєднатися до прикрашання височенного святкового Маковея.
Найочікуванішим дійством свята став виступ сучасного духового оркестру.
